Баліангадхар (23. VІІ 1856, м. Ратнагірі, Махараштра—1 .VIII 1920, Бомбей) — діяч інд. нац.-визвольного руху. Н. в сім'ї дрібного поміщика. Закінчив Деканський коледж у м. Пуні. Юрист. З 1881 видавав газети "Махратта" (англ. мовою) і "Кесарі" ("Лев", маратхі мовою), в яких викривав режим, встановлений англ. колонізаторами в Індії. Закликаючи нар. маси до боротьби проти колонізаторів, у т. ч. і за допомогою насильства, Т. намагався використати для цієї мети реліг. та істор. традиції Індії; це приводило до ідеалізації Т. феод. ладу, каст тощо. Після заснування партії Індійський національний конгрес (1885) Т. очолив його ліве крило (крайніх, або екстремістів), яке засуджувало мирні методи боротьби проти англ. колонізаторів, яких дотримувалося керівництво партії. В період піднесення нац.-визвольного руху в Індії 1905—08 Т. під впливом рос. революції 1905—07 закликав нар. маси до запозичення методів боротьби рос. пролетаріату. Не раз зазнавав репресій англ. колонізаторів, 1908 був засуджений до 6 років каторги. Цей вирок став приводом до Бомбейського страйку 1908. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції 1917 в Росії Т. почав виступати з пропагандою необхідності боротьби пролетаріату Індії за політ. владу. Т. вітав перемогу Великого Жовтня, діяльність більшовиків під керівництвом В. І. Леніна, який назвав Т. демократом (див. Повне зібр. тв., т. 17, с .167).
