—територія в межах Зх.-Сибірської рівнини, в надрах якої виявлено родовища нафти і газу. Міститься вТюмен., Омській, Том., Новосиб. областях і частково в Краснояр. краї РРФСР. Пл. майже 2 млн. км2. У структурному відношенні пов'язана з Зх.-Сибірською плитою. В геол. будові провінції беруть участь палеозойські, мезозойські й кайнозойські осадочні відклади потужністю від 1000 до 10 000 м. В осадочній товщі є великі підняття, западини і прогини, ускладнені локальними структурами, часто нафтоносними і газоносними. Нефтогазоносність провінції пов'язана з відкладами мезозойського (юрського і крейдового) і частково палеозойського віків, в яких виділяється понад 40 продуктивних пластів. Колекторами нафти є пісковики; частина покладів пов'язана з тріщинуватими аргілітами і вапняками. Потужність продуктивних пластів становить переважно 10—20 м (у верхньокрейдових пісковиках газоносні пласти досягають 150 м), глиб. залягання від 400 до 3200 м. Густ. нафти переважно до 880 кг/м3, вміст сірки — до 1,5—2%, парафіну — до 10%. Газ метановий (до 90—98% метану), містить 1—4% важких вуглеводнів, 3—6% азоту, 0,1—2% вуглекислого газу. На можливість нафтогазоносності Зх,-Сибірської плити вперше вказав І. М. Губ-кін 1931—34. Систематичні розшукові роботи розпочато 1948. Перше газове родовище (Березовське) відкрито 1953, нафтове (Шаїмське) — 1960. Особливо інтенсивно здійснювалися розвідка і освоєння родовищ у 60—70-х рр. Всього в межах З.-С. н. п. відкрито понад 250 родовищ (1979). Серед них: нафтові — Самотлорське, Федоровське, Мамонтовське, Сургутське та ін.; газові — Уренгойське, Ямбургське, Медвеже та ін. Нафта З.-С. н. п. надходить на нафтопереробні з-ди Тат. АРСР, Куйб. обл., Омська, Ангарська; газ — на Урал і в Європ. частину СРСР. На базі З.-С.н. п. формується один з найбільших тер.-виробничих комплексів.
Літ.: Геология нефти. Справочник, т. 2, кн. 1. М., 1968; Геология нефти и газа Западной Сибири. М., 1975.
Ф. К. Салманов.
