(від грец. — природа і терапія) — розділ медицини, що вивчає лікувальні властивості певних природних факторів, а також преформованих фізичних факторів, механізм їх дії на організм і використання з лікувальною і профілактичною метою. Ще в пам'ятках старод. Індії, Вавілону, Єгипту зустрічаються дані про лікувальні властивості води, сонця, повітря, обкурювань з ароматичними речовинами, масажу, механічних впливів. Про використання цих факторів згадується в працях Гіппократа, Ібн-Сіни, стародавніх китайських лікарів. У 18—19 ст. розвиваються такі види Ф.: франклінізація, гальванізація, іоногальванізація (електрофорез), фарадизація, дарсонвалізація, діатермія. На 1-му Міжнародному конгресі з фізичної терапії (1905) було рекомендовано розглядати Ф. як спеціальну медичну дисципліну. Провідні вітчизн. вчені М. Я. Му дров, Г. А. Захар'їн, С. П. Боткін,
А. А. Остроумов, М. І. Пирогов та ін. надавали великого значення
Ф. В дореволюц. часи в Росії за ініціативою вітчизн. вчених О. Ю. Щер-бака, С. О. Бруштейна, А. А. Михайлова та ін. були створені Ін-т фізичних методів лікування (Севастополь, 1914), 1916 — фізіотерапевтичні ін-ти в Петрограді і Ховріно під Москвою. Широкого розвитку в Росії Ф. набула тільки після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Створюються н.-д. ін-ти, що стають методичними центрами для проведення наукових досліджень з питань лікувально-профілактичного застосування фіз. чинників у різних регіонах країни (Одеса, Свердловськ, Томськ та ін.). Розвиваючись на основі досягнень фізики, електроніки, біофізики і фундаментальних досліджень в галузі фізіології (М. Є. Введенського, О. О. Ухтомського, І. М. Сєченова,
І. П. Павлова, П. К. Анохіна), Ф. збагатилася методами використання імпульсного струму, високочастотних електричних, магнітних і електромагнітних полів, ультразвукових і звукових механічних коливань, світлових випромінювань, лазерів та ін. Сучас. Ф., завдяки можливості впливати на функціональні системи організму, стимулювати захисно-компенсаторні та відновлювальні процеси в організмі хворого, може поєднуватися з медикаментозною терапією (або в ряді випадків замінювати її), що дозволяє зменшити або повністю виключити побічні дії лікарських препаратів. З метою підвищення ефективності методів Ф. практикується застосування двох і більше фіз. чинників у сполученому або послідовному режимах. Застосування методів Ф. з профілактич.
метою сприяє тренуванню захисних механізмів організму, підвищенню опірності несприятливим впливам зовнішнього середовища. Дослідження з проблем Ф., зокрема на Україні, ведуться в фізичних методів лікування і медичної кліматології ялтинському науково-дослідному інституті та Курортології одеському науково-дослідному інституті. Підготовка спеціалістів з Ф. здійснюється на клінічних кафедрах мед. ін-тів і ін-тах удосконалення лікарів. Лікарі-фізіотерапевти об'єднані у Всесоюзне т-во фізіотерапевтів і курортологів, що має свої відділення в усіх республіках і багатьох містах країни. Питання з проблем Ф. висвітлюються в журналі "Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физической культуры". Див. також Грязелікування, Світлолікування, Водолікування, Механотерапія.
Літ.: Климатология и физиотерапия. К., 1967; Улащик В. С. Введение в теоретические основы физической терапии. Минск, 1981; Царфис П. Г. Действие природных факторов на человека. М.. 1982._
В. В. Богуцький.
