кипчаки, кумани — середньовічна народність тюркської груни. В 2-й пол. 11 ст. прийшли з Пн.-Зх. Казахстану в причорноморські степи, витіснивши печенігів. Велика територія від зх. відрогів Тянь-Шаню до Дунаю, на якій кочували П., називалася в 11—15 ст. Дешт-і-Кипчак. Зх. частина цієї території відома в давньорус. літописах під назвою Половецька земля. Складалися П. з ряду племен і вели кочовий спосіб життя. Осн. заняттям П. було кочове скотарство. В них була розвинута також торгівля. Сусп. лад характеризувався переходом від первіснообщинних до феод. відносин. Влада в П. була поділена між окремими знатними родами. Вперше П. "згадуються в давньорус. літописах під 1054. З 1055 вони постійно нападали на Русь, розоряючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі. З метою захисту кордонів Київської Русі від П. рус. князі здійснювали проти них походи. Частина П. осідала на пд. пограниччі Русі і переходила під владу київського князя. Тому літопис називає їх "своїми поганими" на противагу "диким кочовикам" степу. Походи кн. Володимира Мономаха завдавали П. нищівних ударів і частина з них мусила відкочувати в ін. місця. З 2-ї чверті 12 ст. наскоки П. посилилися, внаслідок чого прикордонні рус. землі були спустошені. В 2-й пол. 12 ст. хан Кончак об'єднав значну частину П. в державне утворення, яке розгромили монголо-татари на поч. 13 ст. Остаточно П. були розбиті ордами Батия 1238. Частина П., т. з. зх. П., на чолі з Котяном відкочувала до Угорщини, а згодом до Болгарії, де вони злилися з місц. населенням. Сх. П. (кипчаки) ввійшли до складу монг.-тат. військ. Боротьбу Русі проти П. відображено в нар. билинах і казаннях. Похід Ігоря Святославича на П. 1185 оспівано в "Слові о полку Ігоревім".
Літ.: Голубовский П. Печенеги, Торки и Половцы до нашествия татар. К., 1884; Рыбаков Б. А. Первые века русской истории. М., 1964; Рыбаков Б. А. "Слово о полку Игореве" и его современники. М., 1971; Сміленко А. Т. Слов'яни та їх сусіди в Степовому Подніпров'ї (ІІ-ХІІІ ст.). К., 1975.
Л. М. Рутковська.
