Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow київ-кири arrow КИЇВСЬКА РУСЬ
   

КИЇВСЬКА РУСЬ

— ранньофеодальна держава з центром у Києві. Виникла на рубежі 8 і 9 ст. внаслідок об'єднання сх.-слов'ян. племен. Утворенню К. Р. передував період (6—8 ст.) визрівання передумов феод. відносин і військово-демократичних форм державності. К. Р. відіграла визначну роль в історії сх. слов'ян. За час її існування відбувалися процеси політ., екон. і культур. консолідації сх. слов'ян; вони склались у давньорус. народність, яка згодом стала спільною етнічною основою трьох братніх слов'ян. народів — російського, українського і білоруського. Назва "Русь" — місцевого, давнього походження (див. Русь). Як єдина два К. Р. існувала з 9 ст. до середини 12 ст. Охоплювала територію від Балтики до Чорного м. і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя. Політ. форма — ранньофеод. монархія (глава держави — великий князь київський).

Історія. К. Р. утворилася в результаті тривалого внутр. розвитку сх.-слов'ян. племен, які вже в 6— 8 ст. являли собою великі племінні союзи, або князівства. Провідне місце в становленні давньорус. д-ви належало Полянському князівству з центром у Києві. Перший київ. князь, за "Повістю временних літ",— Кий (див. Кий, Щек, Хорив і Либідь). Важливим етапом у формуванні К. Р. був рубіж 8 і 9 ст., коли в Серед. Придніпров'ї склалося держ. утворення "Руська земля". Воно мало вищий рівень політ. організації порівняно з ін. союзами племен і об'єднувало вже кілька таких союзів — полян, древлян і сіверян. В цей час сх. автори згадують в межах розселення сх. слов'ян три держ. утворення — Куявію, Славію, Артанію. У 2-й пол. 9 ст. тривалий процес становлення давньорус. д-ви в осн. завершився. В світлі сучас. уявлень про виникнення Давньорус. д-ви, що грунтуються на марксистсько-ленінському вченні про сусп.-екон. розвиток, цілком антинаук. є твердження норманістів про закликання варягів (див. Норманська теорія). З 860 київ, князями були Аскольд і Дір, які, за свідченням деяких писемних джерел, належали до місц.слов'ян. династії, початок якій поклав Кий. За князювання Аскольда і Діра К. Р. стала однією з провідних країн раннього середньовіччя. У 860 давньорус. війська здійснили перший похід на Константинополь, який продемонстрував зрослу силу К. Р. В 9 ст. відбувся процес об'єднання сх.-слов'ян. племен в єдину д-ву, що було зумовлено екон., політ. і культур. розвитком сх.-слов'ян. земель. Відтоді Київ, як свідчить літописець, став столицею великої Давньорус. д-ви — "матір'ю містам руським", а київ. князь — великим князем київським. У 882 київ. престол захопив кн. Олег (882—912). Успішні походи на Візантію 907 і 911, укладення вигідних русько-візант. мирних договорів свідчили про посилення міжнар. позицій К. Р. В 912—945 правив кн. Ігор. Він підкорив своїй владі древлян і уличів, здійснив 2 походи (941, 944) на Царград (Константинополь), 944 уклав русько-візант. договір. У 943 Ігор здійснив похід на Кавказ. За його правління почалася боротьба з печенігами. У 945 повсталі древляни вбили Ігоря за стягування з них надмірної данини (див.Древлянське повстання 945). Вдова Ігоря княгиня Ольга 946 придушила цей виступ, ліквідувала древлянське князівство, поряд з цим змушена була провести деякі реформи, які регламентували феод. експлуатацію населення. З 965 великим князем київським став син Ольги й Ігоря Святослав Ігорович. Час його правління пройшов у безперервних воєнних походах. Протягом 965— 967 він розгромив Хозарський ка-ганат, Булгарію, переміг ясів (аланів) і касогів, приєднав до К. Р. землі в'ятичів. У 968 військо Святослава перемогло під До-ростолом болгар і зайняло ряд придунайських міст, але, довідавшись про облогу Києва печенігами, Святослав повернувся на Русь. 2-й його похід на Балкани був невдалим (див. Доростольська оборона 971). У 972 в бою проти кочовиків у районі Дніпрових порогів Святослав загинув. Після тривалої боротьби київ. престол перейшов до Володимира Святославами (980—1015), його діяльність була спрямована на зміцнення Давньоруської д-ви. Протягом 981 — 993 він здійснив походи на ятвягів, в'ятичів, білих хорватів. За його князювання завершився процес об'єднання всіх східнослов'янських племен, формування держ. території К. Р. Влада київ. князя поширювалася, зокрема, на т. з. Червенські міста (понад Зх. Бугом). В кожне князівство Володимир посадив своїх синів або посадників, чим покінчив з автономією князівств. Боротьба проти печенігів, що становила життєву необхідність для К. Р., зумовила буд-во фортець вздовж Остра, Стугни, Росі, Трубежа, Сули (Біл-город, Василів, Остер, Корсунь, Родень, Воїнь та ін.). За Володимира Святославича 988 —989 у К. Р. було запроваджено християнство (православ'я), яке відповідало інтересам феод. класу (див. Хрещення Русі). На межі 10 і 11 ст. К. Р., за висловом К. Маркса, досягла кульмінаційного пункту своєї могутності. За князювання Ярослава Мудрого (1019—54) здійснено значні роботи по укріпленню пд. рубежів К. Р., будівництву Києва, розроблено найдавнішу частину збірника законів давньору ського феодального права —т. з. "Правду Ярослава" (див. "Руська правда"), значного розвитку набули культура, міжнародні зв'язки. Про авторитет К. Р. свідчить і призначення 1051 першого митрополита з руських — Іларіона. Київ став реліг. центром Русі. В той час К. Р. підтримувала тісні відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, Францією, сканд. країнами. Після Ярослава київ. князем став його син Ізяслав Ярославич. Формально він був главою д-ви, але фактично правив двою разом з братами — Святославом Ярославичем і Всеволодом Ярославичем, які займали відповідно чернігівський і переяславський престоли. За їхнього князювання було складено загальноруський кодекс юрид. норм—"Правду Ярославичів". Однак боротьба Ярославичів за київ. престол, залучення до неї кочовиків, польс. феодалів ослаблювали централізовану владу і К. Р. в цілому, поклавши початок її політ. роздробленості. В основі цього процесу були причини соціально-екон. характеру (дальший розвиток феодалізму, зростання й зміцнення місц. зем. знаті, екон. і політ. зміцнення окремих удільних князівств, які прагнули вийти з-під влади великого князя київського).

З 9 ст., після утворення єдиної давньорус. д-ви, в К. Р. відбувався процес формування феод. класового суспільства. Держ. управління зосередилося в руках класу великих землевласників — феодалів. Главою д ви і володарем усієї держ. території був великий князь київський. Ін. князі та великі бояри володіли окремими князівствами й містами. В залежності від князів і великих бояр перебували ін. бояри, дружинники, влада яких поширювалася на невеликі міста й села. Одним із важливих елементів суспільно-політ. життя давньорус. міст було віче, яке, незважаючи на участь у ньому представників пар. мас, фактично являло собою орган феод. управління. Згодом складовою частиною феод. класу на Русі стало вище духівництво (митрополит, єпископи, ігумени), в руках якого зосереджувалися значні зем. володіння. Феодально залежним населенням у К. Р. були холопи, рядовичі, закупи, смерди, церк. люди, вотчинні ремісники. Осн. форми феод. експлуатації: данина (продуктова і грошова рента) й відробітки ("уроки"). Розвиток феодалізму в К. Р. відбувався в умовах загостреної класової боротьби між експлуатованими та експлуататорами. Починаючи з 10 ст. в К. Р. вибухали нар. повстання. У літописі збереглися відомості про Київське повстання 1068—69, Київське повстання 1113, народні виступи 1146—47, 1157 у Києві; 1024, 1070—71, 1175 — у Ростово-Суздальській землі; 1069—70, 1136 — у Новгороді. Народ боровся проти феодальної експлуатації, сваволі князівської адміністрації, лихварів. Більш далекоглядні політ. сили К. Р. намагалися ослабити класові суперечності, припинити князівські міжусобиці й організувати спільну боротьбу проти кочовиків та ін. зовнішніх ворогів (див. Любецький з'їзд 1097, Витечівський з'їзд 1100, Долобський з'їзд 1103). Київ. князь Володимир Мономах (1113—25) намагався відновити єдність К. Р. і припинити згубну міжусобну боротьбу. За його князювання значно зміцніли політ. зв'язки Києва з ін. містами і землями К. Р. Володимиру Мономаху вдалося відвернути загрозу з боку половців, тимчасово припинити внутр. феод. чвари. Політика, спрямована на зміцнення загальноруської єдності, піднесення авторитету великого князя київського, дальше розширення міжнар. зв'язків тривала й за Мстислава Володимировича (1125—32). Цьому сприяли й широкі династичні зв'язки давньорус. князів з правлячими домами європ. країн. Так, зокрема, дружиною Володимира Святославича була ві-зант. принцеса Анна, Ярослав Мудрий був одружений з дочкою швед. короля Інгігердою. Сини Ярослава Ізяслав і Всеволод були одружені відповідно з сестрою польс. короля Казимира і дочкою візант. імператора Константина Мономаха. Дочки Ярослава Мудрого були дружинами: Єлизавета Ярославна — норв. короля Гаральда Суворого (після його загибелі — короля Данії Свена Естрідсена), Анастасія — угор. короля Андрія, Анна Ярославна — франц. короля Генріха І. Дочка Всеволода Ярославича Євпраксія Всеволодівна була одружена з нім. імператором Генріхом IV. Володимир Мономах мав дружиною дочку англ. короля Гарольда II — Гіту Гарольдівну. Дочка Володимира Мономаха Єв-фимія була дружиною угор. короля Коломана. Після 30-х рр. 12 ст. процеси роздроблення К. Р. посилилися, почалася епоха феод. роздробленості, яка характеризувалася подальшим екон. і політ. зміцненням окремих князівств і невпинною боротьбою їхніх князів за Київ. Деяким з великих князів київських — Всеволоду Ольговичу (1139—46), Ізяславу Мстиславичу (1146—54), Юрію Долгорукому (1155—57), Святославу Всеволодовичу (1180—94)— вдавалося на короткий час відновлювати єдність Русі, проте спинити процес роздробленості було неможливо. Осн. місце в економіці К. Р. посідало с. г. Воно мало давні традиції і досягло високого рівня розвитку. Давньорус. землероби використовували різноманітні і досконалі для свого часу знаряддя праці: плуг, вузьколезе й широко-лезе рало, соху, борону, заступ, серп, косу. Сіяли жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес. У різних районах К. Р. застосовувалися різні системи землеробства. В лісостеповій зоні виникла й розвивалася парова система з двопільною і трипільною сівозмінами, в лісовій — землеробство було підсічним. Значного розвитку досягло в К. Р. скотарство. Важливими допоміжними галузями г-ва були мисливство, рибальство, бортництво. Населення, зайняте в с.-г. виробн., відоме під назвою смердів. Велике значення в екон. розвитку К. Р. мало ремісниче виробн.— металургія, обробка чорних і кольорових металів, виготовлення знарядь праці. Давньорус. майстри знали технологічні прийоми ювелірної справи: ливарство, філігрань, зернь, карбування, чернь, емаль. Значного розвитку в К. Р. досягли будівельна справа, гончарство, зброярство, склоробне виробництво, обробка дерева, каменю, кістки, ткацтво, пошиття одягу і взуття та ін. Важливою галуззю економіки К. Р. була торгівля. Осередками її були міста або великі села, які називалися погостами (місця "гость-бы" — торгівлі). Зародження найдавніших міст К. Р. належить до 3-ї чверті 1-го тис. н. е. В 9— 10 ст., за"Повістю временних літ", на Русі було 20 міст: Київ (виник у серед. 1-го тис. н. е.), Новгород, Вишгород, Смоленськ, Чернігів, Переяслав, Ростов, Псков, Полоцьк та ін. У цей час виділився стан купців. Спочатку на Русі були в обігу іноз. монети (арабські й візантійські). За Володимира Святославича та Ярослава Мудрого карбували власні князівські монети: златники й срібники. В 11—13 ст. значно поширилися срібні гривні, які стали осн. одиницями давньорус. грошової системи. К. Р. вела широку зовн. торгівлю з багатьма країнами світу — Араб. Сходом, Хозарським каганатом, Булгарією, Візантією, Кавказом, сканд. країнами, Польщею, Чехією. Німеччиною, Англією, італ. містами. Літописи називають найважливіші шляхи, якими К. Р. здійснювала торгівлю з ін. країнами: грецький (див. "Шлях з варяг у греки"), соляний, який зв'язував Придніпров'я з Галицькою землею й далі з країнами Центр. та Зх. Європи, Залозний шлях, Києво-Белзький шлях (див. також Києво-Холмський шлях). Перед навалою монголо-татар Русь в екон. і культур. відношенні була розвинутою країною, але політично роз'єднаною, роздробленою на значну кількість великих і малих князівств. Найважливішими з них були Ростово-Суздальське, Смоленське й Муромо-Рязанське князівства, Київське князівство, Чернігівське князівство, Сіверське князівство, Переяславське князівство, Галицьке князівство, Володимиро-Волинське князівство, Полоцьке князівство, Турово-Пінське князівство і Новгородська феодальна республіка.

П. П. Толочко.

Освіта і наука. Рад. учені вважають, що писемність на території К. Р. в її найпростіших формах була відома ще в 6—8 ст. Болг. чернець Храбр (9 ст.) зазначав, що в дохристиянські часи слов'яни писали "чвртами и рвзами". Однією з глаголичних пам'яток того часу є Київські листки. Розвиткові й поширенню писемності сприяла поява слов'ян. шрифту — кирилиці. Значний вплив на розвиток освіти мало прийняття християнства. Про поширення грамотності в К. Р. свідчать згадувані в літописах договори, написи на речах, стінах будівель (див. Графіті), берестяні грамоти та ін. Відомо, що 988 у Києві, 1028 у Новгороді існували школи для дітей знаті з систематичним викладанням ("книжним ученням"). У 1086 онука Ярослава Мудрого Аіша (Янка) Всеволодівна засн. у Києві при Андріївському монастирі жіноче уч-ще. Створювалися школи при князівських дворах і монастирях. Навчання проводилося за текстами перекладних церковних книг. Хоч у навч. програмах переважали богословські відомості, тодішні школи давали й певний обсяг світських знань. Визначною пам'яткою давньорус. педагогіки є "Повчання" Володимира Мономаха (1096). Розвивалися гол. чин. богослов'я, філософія, історія. В К. Р. з'являються перші праці енциклопедичного характеру у вигляді законоправил. Відомості з природознавства й космогонії черпалися з популярних перекладних книг: "Фізіолог" (з грец., автор невідомий), "Шестоднев", складений болг. екзархом Іоанном на основі візантійського тексту, "Християнська топографія" Козьми Індикоплава та ін., знання з історії подавали візант. хроніки Іоанна Малали й Георгія Амартола, юридичні відомості — Статут Володимира Мономаха, зб. норм давньорус. права — "Руська правда" тощо. Найбільші центри освіти К. Р.— Київ, Новгород, Ростов Великий, Чернігів та ін. В К. Р. збирали, перекладали й переписували книги. Монастирі стали осередками, де створювалися сховища книг і рукописів та архіви. Значні зібрання книг були в Бібліотеці Софійського собору в Києві. Києво-Печерському, Києво-Видубицькому, Вишгородському та ін. монастирях, у містах Владимирі й Галичі давньому.

Медицина. Основою медицини К. Р. була своя народна медицина, що емпірично знаходила раціональні засоби лікування. Поряд з цим вона зазнала впливу давньогрецької й арабської культур, а також культур пд. і зх. слов'ян. Згідно з літописом, за єпископа Єфрема (11 ст.) у Переяславі та деяких ін. містах були побудовані лікарні. В кінці 11 — на початку 12 ст. при Києво-Печерському монастирі засновано "больничний" монастир для ченців, а згодом і для парафіян. Забезпеченість лікарняною та лікарською допомогою була на рівні ін. країн Європи. Відомі імена київ. ченців-лікувальників Антонія, Агапіта, Пимена та світських лікарів Іоанна Смери, Петра Сіріанина. Февронії, Євпраксії Мстиславівни. На високому для тих часів рівні була хірургічна допомога пораненим (перев'язування ран, ампутації, трепанації), розвивалися допомога породіллям, лікування зубних, очних, шкірних хвороб тощо. Інвалідів влаштовували при монастирях (для утримання їх було запроваджено податок). За сан. благоустроєм (дерев'яні мостинці, водогінна мережа) ряд міст К. Р мав перевагу над містами ін. єв-роп. країн. Досягнення медицини К. Р. відображені в писемних пам'ятках (рукописні лікарські порадники, наук.-мед. трактат "Мазі" Євпраксії Мстиславівни та ін). Література. Протягом 11—12 ст. у К. Р. сформувалася багата й самобутня л-ра. Основою її розвитку був високий рівень матеріальної й духовної культури сх. слов'ян, нар. поетична творчість і нар. мова. Збагачення давньорус. л-ри відбувалося під значним впливом візант. л-ри. Найдавніші збережені пам'ятки писемності на Русі — Остромирове Євангеліє (1053—56) та Ізборники Святослава 1073 і 1076. Видатним явищем не тільки давньоруської, а й усієї європ. середньовічної л-ри були літописи. Найдавніше літописне зведення припадає на 30—40-і рр. 11 ст. Його поповнив і продовжив Никон бл. 1073. На основі найдавнішого і никонівського зведень 1093—95 постало нове літописне зведення, яке назив. Початковим літописом. Автором його, ймовірно, був ігумен Печер-ського монастиря Іван. На поч. XII ст. з'явилася "Повість временних літ", автором якої за традицією вважають ченця Печерського монастиря Нестара. "Повість" у первісному вигляді до нас не дійшла, з численних (понад двісті) її списків найдавніші — Лаврентіївський літопис (1377) та Іпатіївський літопис (кін. 14 — поч. 15 ст.). Безпосереднім продовженням "Повісті" є Київський літопис, який охоплює події на Русі з 1111 до 1200. Значне місце посідали твори церк.-богословського характеру: проповіді, повчання та ін. Видатними письменниками-проповідни-ками були митрополит Іларіон, автор патріотичного твору "Слово про закон і благодать", а також Феодосій Печерський, Климент Смолятич, Кирило Туровський. Розвивалася паломницька література ("Ходіння" Даниїла Паломника). Різновидністю церк. л-ри були житія святих ("княжі житія" Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, легенди "Києво-Печерського патерика"). Поряд із оригінальною л-рою в К. Р. перекладалися й поширювалися пам'ятки ранньохристиянської та візант. л-ри: біблійні книги, апокрифи, істор. твори, повісті ("Александрія", "Девгенієве діяніє", а також повість про Акира Премудрого — одна з найдавніших пам'яток Сходу, поширених на Русі), збірники афоризмів ("Пчела"), природничо-наук. твори. Велику роль у розвитку л-ри К. Р. відіграла нар. творчість (билини, обрядовий фольклор, істор. легенди). На основі народнопоетичної традиції написано найвидатніший твір л-ри Київської Русі "Слово о полку Ігоревім", у якому з величезною худож. силою втілено патріотичну ідею єдності Руської землі. Л-ра К. Р. є спільним джерелом трьох братніх східнослов. л-р: української, російської та білоруської.

Архітектура. В мистецтві К. Р. архітектурі належало одне з провідних місць. Ще до 10 ст. вздовж шляху "з варяг у греки" з'явилися великі міста Давньої Русі. Джерелами їхньої архітектури були будівельні й худож. традиції сх. слов'ян. Великі міста К. Р. складалися переважно з трьох частин: дитинця, "окольного граду", або "посаду" (квартали ремісників, торг. майдан, подвір'я купців, церкви й монастирі), та "кінців" (ремісничі, а іноді торг. поселення; див. Містобудування). Осн. конструкціями житл. (див. Житло), оборонних та культових будівель були дерев'яні зруби (церква у Вишгороді, 1020—26, будівничий Миронєг; Василівська церква в Києві, 11 ст., та ін., див. також Дерев'яна архітектура). Важливу роль в ансамблі міст К. Р. відігравали оборонні споруди — укріплення по річках Стугні, Сулі, Росі та ін.; фортечні вали Білго-рода (нині с. Білогородка Києво-Святошинського р-ну); Золоті ворота в Києві, 1037; Любецький замок, 11—12 ст.; замок Іван під Ржищевом, 11 ст., та ін. Монументальна мурована архітектура поширювалася з часів розквіту давньорус. д-ви ("Кам'яний терем", 1-а пол. 10 ст., Київ), особливо з часів правління Володимира Свя-тославича та Ярослава Мудрого. Поряд з традиціями слов'янського буд-ва давньорус. будівничі творчо використовували досвід архітекторів ін. країн, насамперед Візантії. Гол. типами монументальних споруд стали ансамблі держ. центрів — князівські двори з палацами та великі хрестовоку-польні п'ятинефні й тринефні з галереями собори, побудовані характерною для Русі 10 — поч. 12 ст. мішаною (цегла й камінь) кладкою: Десятинна церква, 989— 996, собори Ірининського та Георгіївського монастирів, 11 ст., всі — в Києві; Спаський собор у Чернігові, бл. 1036; Софійські собори у Києві (закладено 1037), Новгороді (1045), Полоцьку (серед. 11 ст.) та ін.

З 2-ї пол. 11 ст. характерним для К. Р. стає шестистовпний хрестово-купольний храм (Успенський собор Печерського монастиря в Києві, 1073—78; див. Києво-Печерська лавра). Водночас з культовим будівництвом розвивалася світська архітектура. В 1115 був наведений перший міст через Дніпро; 1199— 1200 київ. зодчий П. Милонєг спорудив кам'яну підпірну стіну під стінами Михайлівського собору Видубицького монастиря: поруч з Видубицьким монастирем за Всеволода Ярославича побудовано князівський "Красний двір". Розвивалися місцеві архіт. школи: київська (Дмитріївський собор, 1061; Михайлівський собор Видубицького монастиря, 1070—88; собор Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, 1108; Спаса на Берестові церква, 1113—25, усі — в Києві); новгородська (собори Миколо- Дворищенський, 1113; Антонієвого, 1117, та Юр'євого, 1119—27, монастирів у Новгороді); переяславська [Михайлівський собор у Переяславі, 1089; Юр'єва (Михайлівська) божниця в Острі, 10981. У 12 ст., в період феод. роздробленості, посилилися особливості місц. шкіл (див. Владимиро-суздальська школа. Новгородська школа архітектури та живопису). Осн. типи культових будівель 30—80-х pp. 12 ст. стали 6-стовпні та 4-стовпні одноку-польні храми з вузькими вікнами-амбразурами, напівколонами або плоскими лопатками на фасадах (Троїцька надбрамна церква в Києво-Печерській лаврі, 1108, Пирогоїці Богородиці церква, 1132— 36, Кирилівська церква, серед. 12 ст., всі — у Києві; Успенський собор та Борисоглібський собор в Чернігові, 12 ст.; Юр'ївський собор у Каневі, 1144; Успенський собор у Володи мирі-Волинському, 1160; Петропавлівська церква в Смоленську, 1144; церква Спаса на Нередиці в Новгороді, 1197; Успенський, 1158—89, та Дмитріївський, 1194—97, собори у Владими-рі на Клязьмі; Покрови на Нерлі церква, 1165, іл. див. на окремому аркуші до ст. Архітектура, т. 1, с. 224—225; церква Пантелеймона в Галичі,близько 1200, та ін.). Для архітектури К. Р. кінця 12 ст. характерні ступінчаста центральна композиція будівель, багатий декор на фасадах (церква Василя в Овручі, 1190; П'ятницька церква в Чернігові, кін. 12 —- поч. ІЗ ст.; Михайлівська церква в Смоленську, кін. 12 ст.; Борисоглібська церква в Гродні, кін. 12 ст.). Архіт. стиль періоду розквіту К. Р. свідчить про єдність давньорус. культури на всіх її землях.

Ю. С. Асєєв.

Образотворче мистецтво. За часів К. Р. особливо високого рівня досягло монументальне мист.— мозаїки і фрески (в Десятинній, Кирилівській та Спаса на Берестові церквах, Софійському і Михайлівському Золотоверхому соборах у Києві, Софійському і Миколо-Дворищенському соборах в Новгороді, Софійському соборі в Полоцьку). Велике місце відводилося зображенню людини. В багатьох образах крізь умовність догматичного суворого канону проступали риси живого сприйняття реальної дійсності. Поряд з цим з'явилися світські мотиви (портрети титарів-

замовників, родини Ярослава Мудрого), а також фрески побутового характеру (зображення іподрому, скоморохів, колядників, акробатів, сцен полювання й ігрищ у Софійському соборі). Про монументальний живопис черніг. майстрів дають уявлення вцілілі фрагменти розписів храмів (напр., Спаського собору в Чернігові). Розвивався й іконопис. Поряд з образами Спаса, Георгія-воїна, руських святих Бориса і Гліба культивувалися образи Богоматері-заступниці ["Владимирська богоматір", 11—12 ст., привезена до Києва з Константинополя; "Печерська (Свенська) богоматір", 1288, ДТГ, та ін.; див. Іконопис]. Скульптура за характером була близькою до різьблення на дереві [шиферні рельєфи із зображенням Нестора і Дмитра з Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, ДТГ; із зображенням Кібели (?) на колісниці з Печерського монастиря в Києві, Києво-Печерський історикс-культурний заповідник; кам'яна іконка з зображенням Фоми і Христа з Києва, 12 ст., Держ. істор. музей в Києві, та ін.]. Поширення освіти й писемності зумовили розквіт оздоблення рукописних книг мініатюрами, заставками, кінцівками та ініціалами, виконаними під впливом мозаїк і фресок київ. Софійського собору, золотарських виробів та перегородчастих емалей (Остромирове євангеліє, 1056—57; Ізборник Святослава, 1073, та ін.). В декоративно-ужитковому мист. набули поширення ювелірні вироби (сережки, колти, діадеми, браслети, гривни; див. Київські скарби), різне начиння (чаші, оправи для книжок, панікадила-хороси; див. Золотарство), керамічні вироби (полив'яні розписані плитки, посуд тощо). В К. Р. працювали такі відомі майстри, як Алімпій та ін. Характерною ознакою всіх видів мист. К. Р. є стилістична єдність, висока майстерність виконання, що підносить його до світового рівня.

Г. Н. Логвин.

Музика. Писемні джерела, зображення на фресках (зокрема, в Софійському соборі в Києві), фольклор свідчать про розвинену муз. культуру К. Р. В нар. побуті було поширене мист. скоморохів (спів, танці, гра на сопелях, гуслях тощо). Важлива роль належала урочисто-церемоніальній і військовій музиці (сурмачі, виконавці на бубнах — інструментах типу барабана або литаври). При княжих дворах були на службі співаки й виконав-ці-інструменталісти. Після прийняття і поширення християнства розвивалася церк. музика (найдавніші писемні пам'ятки муз. мист.— рукописні богослужебні книги з умовним ідеографічним записом наспівів). Основи давньорус. церк. співу запозичені з Візантії, в процесі розвитку зародився самостійний співацький стиль — т. з. знаменний розспів (див. Крюки) та кондакарний спів (стиль візант. співу).

Іл. див. на окремому аркуші, с. 128—129. Карту див. на окремому аркуші, с. 144—145.

Літ.: История СССР, т. 1. М., 1966; Очерки истории СССР, ч. 1 (IX—XIII вв.). М., 1953; Історія Української РСР, т. 1. К., 1977; Повесть временных лет, ч. 1—2. М.—Л., 1950; Полное собрание русских летописей, т. 2. Ипатьевская летопись. М., 1962; Рыбаков Б. А. Ремесло Древней Руси. М.. 1948; Греков Б. Д. Київська Русь. К., 1951; Рыбаков Б. А. Образование древнерусского государства. М., 1955; Тихомиров М. Н. Древнерусские города. М., 1956; Довженок В. Й. Землеробство Древньої Русі до середини XIII ст. К., 1961; Рыбакоп Б. А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. М., 1963; Древнерусское государство и его международное значение. М., 1965; Каргер М. К. Древний Киев. т. 1-2. М.—Л.. 1958—61; Стародавній Київ. К., 1975; Толочко П. П. Древний Киев (X—XIII вв.). К., 1976; Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. М., 1968; Советская историография Киевской Руси. Л., 1978; Історія української літератури, т. 1. К., 1967; Лихачёв Д. С. Развитие русской литературы X— XVII веков. Л., 1973; Історія українського мистецтва, т. 1. К., 1966; Асеев Ю. С. Архітектура Київської Русі. К., 1969; Асеев Ю. С. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К., 1980.

Київська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.ua

Київська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.ua

Київська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.ua

Київська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.uaКиївська русь - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази