— навігаційна споруда відмітної архітектури і кольору, призначена для орієнтування судноводіїв. На спорудах такого типу є потужні засоби світлової сигналізації (оптичні апарати з електр. або ін. лампами, лазери), що забезпечують видимість вогню вночі на віддалі не менше як 15 мор. миль (прибл. 28 км). Поряд з ними використовують ін. засоби сигналізації: акустичні повітряні (напр., наутофони, сирени) або підводні (осцилятори, дзвони тощо) і радіотехнічні (див. Радіомаяк). Розрізняють М. берегові, морські (у відкритому морі на природній або штучній основі) і плавучі (судна з маяковою апаратурою, встановлені на якір у точно визначеному місці). За призначенням їх поділяють на вказівні (або розпізнавальні), приймальні (на підході до порту), застережні, поворотні й створні. Осн. відомості про М. (опис зовн. вигляду споруди, особливостей світіння вогню, дані про його видимість тощо) наведено в т. з. посібниках для плавання, а також на мор. навігаційних картах. В давнину одним з "семи чудес" світу вважався Александрійський, або Фароський, маяк (283 до н. е., існував близько 1500 років) біля входу в єгипетський порт Александрію. В СРСР до найдавніших діючих належать М. "Толбухін" (назва з 1736) на Котлінській косі поблизу Кронштадта, зокрема на території УРСР — Одеський, Тендрівський і Акерманський. У 1970 став до ладу перший автоматизований М. "Таллін" (мал.) з світловою, радіотехнічною, звуковою апаратурою і радіоізотопними джерелами живлення. Див. також Гідроакустичний маяк.
М. І. Бусько.
