Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow У arrow УКРАЇНА-РУСЬ
   

УКРАЇНА-РУСЬ

— термін, який увійшов у вжиток після виходу в світ багатотом. «Історії України-Руси» М. С. Гру шевського. Складається з двох істор. назв, якими іменувалися різночасові етнополіт. утворення на укр. території. Первинним є термін «Русь», що згадується у давньорус. літописі «Повість временних літ» під 852: «Нача ся прозывати Руска земля». З поч. 10 ст. він набув офіц. значення, причому став назвою не тільки східнослов'ян. д-ви з центром у Києві, а й її народу: «Руская земля», «Русь», «мы от рода руского», «русин». Упродовж 11—13 ст. поняття «Русь» або «Руская земля» вживалося у двох значеннях: широкому, що стосувалося усіх східнослов'ян. земель, і вузькому — для означення їхньої пд. частини — Київщини, Чернігівщини і Переяславщини. Літописи свідчать, що істор. традиція вважала корінною територією Русі землі між річками Десною на Пн., Сеймом і Сулою на Сх., Россю і Тясмином на Пд., Горинню на Зх. Характерно, що саме в цьому регіоні збереглося найбільше гідронімів і топонімів, етимологічно пов'язаних із назвою «Русь» — Рось, Росава, Роставиця, Ростовець. Коли на Русі з'явилося кілька міст з назвою «Переяслав», перше з них, що дало назву іншим, стало називатися «Переяславом Руським». В епоху пізнього Середньовіччя за колишньою Пд. Руссю закріпилася наз. «Мала Русь». На поч. 14 ст. у грамоті царград. патріархату Малою Руссю назване Галицько-Волинське князівство, в 16—17 ст. ця назва прикладалася вже до всієї колишньої Пд. Русі. У грамоті Єрусалим, патріарха Феофана, написаній у січні 1621 при від'їзді з Києва, сказано: «Смирения нашего благосостояния всем благочестивым христианам в Малой России». Поступово термін «Мала Русь» із сфери літ.-духовної перейшов у держ.-політичну. Він почав фігурувати в гетьм. універсалах і листах, у звітах моск. послів про переговори з Б. Хмельницьким, у листуванні київ, митрополита Сильвестра Косова з моск. царем Олексієм Михайловичем. С. Косів титулував себе «митрополитом Київським і Малої Русі». З 2-ї пол. 17 ст. назва «Мала Русь» або «Мала Росія» набула великого поширення в офіц. держ. док-тах, літописній традиції, у моск. царській канцелярії; в числі ін. рос. колегій було утв. Малоросійську колегію. Згодом стала вживатися назва Малоросія, що була похідною від «Малої Росії». Назва «Україна» вперше з'явилася у давньорус. літописі в кін. 12 — на поч. 13 ст. В усіх трьох випадках (1187, 1189 і 1213) ідеться про землі Переяславського, Галицького та Волинського князівств. У 16—17 ст. мали також поширення назви «Оукраїна», «Країна», «Вкраїна». Ними позначалися території, які перебували під політ, протекторатом або були інтегровані в політ, структуру Польщі, Литви, Росії, Туреччини, Молдови.

Переважного поширення термін «Україна» набув у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. Цей процес започаткував М. О. Максимович, який заснував альманах «Українець» (виходив протягом 1859—64 у Москві). Велика роль в утвердженні назви належала також Т. Г. Шевченку. В листі до черніг. цивільного губернатора П. І. Гессе він писав, що служить «на славу імені України». Остаточному утвердженню терміна «Україна» сприяла науково-просвітницька діяльність М. П. Драгоманова, М. С. Грушевського та їх однодумців. Отже, шлях від д-ви з назвою «Русь» до д-ви з назвою «Україна» вимірюється тривалістю понад тисячу років. Його пройшов один і той самий народ, котрий, як і країна, у процесі тривалої еволюції втратив свою давню родову назву «руський» і набув нову — «український».

Літ.: Толочко П.П. Русь — Мала Русь — руський народ у другій пол. XIII—XVII ст. «Київ, старовина», 1993, № 3; Толочко П. П. Назва «Україна» в південноруських літописах і акт. док-тах. «Київ, старовина», 1994, № 3.

П. П. Толочко.

 

Схожі за змістом слова та фрази