Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow радіс-рама arrow РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1920
   

РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1920

— війна, розв'язана буржуазно-поміщицькою Польщею при підтримці міжнар. імперіалізму проти Країни Рад під час громадянської війни і воєнної інтервенції 1918—20 в Росії. Справжніми організаторами і натхненниками Р.-п. в. були імперіалісти Антанти і США. За їхніми планами бурж.-поміщицька Польща разом з білогвардійськими військами ген. Врангеля, що мали виступити з Криму (див. Врангелівщина), повинна була відігравати роль осн. ударної сили в боротьбі проти Рад. країни. Практично білопольс. інтервенція почалася ще в кін. 1918. В 1919 польс. війська загарбали ряд районів України і Білорусії, в т. ч. Мінськ. Намагаючись запобігти війні, Раднарком на поч. 1920 запропонував почати мирні переговори на вигідних для Польщі умовах, визнавши її кордони на 250—300 км східніше за встановлені Версальським мирним договором 1919- Але польс. уряд не прийняв мирних пропозицій, розраховуючи, що польс. війська, підтримувані з Пд. врангелівцями. зможуть швидко захопити Правобережну Україну і Білорусію. Прямими пособниками білополяків виступали укр. бурж. націоналісти, їхні верховоди 21.IV 1920 підписали з польс. урядом Варшавську угоду 1920, якою петлюрівська Директорія за визнання її "верховною владою" на Україні віддавала Польщі зх.-укр. землі й зобов'язувалася допомагати окупаційним військам. Р.-п. в. почалася 25.IV розбійницьким вторгненням військ бурж.-поміщицької Польщі на тер. Рад. Білорусії і Рад. України на фронті протяжністю понад 500 км — від р. Прип'яті до р. Дністра. Агресори мали значну перевагу в живій силі і техніці. Зокрема, на Україні майже 70 тис. білополяків і 15 тис. петлюрівців протистояли лише 15,6 тис. бійців Пд.-Зх. фронту. За короткий час інтервенти просунулися на 200 км углиб України.

Вже до 27.IV вони захопили Житомир, Бердичів, Коростень, 6.V— Київ. На лівому березі Дніпра рад. війська зупинили ворога. Комуністична партія підняла рад. народ на боротьбу проти агресора. 23.V було опубліковано тези ЦК РКП(б) "Польський фронт і наші завдання", які стали конкретною програмою відсічі агресорам. Водночас у цьому документі партія підкреслювала, що Рад. країна не посягає на незалежність і суверенітет Польщі. В країні було проведено чергову заг. мобілізацію, а також партійну мобілізацію. Ряди рад. військ поповнилися комуністами. На Україні по парт. мобілізації в травні в армію прийшли 4 тис. комуністів. На польс. фронт перекидалися рад. війська з ін. фронтів. На Пд.-Зх. фронт прибули 1-а Кінна армія, 25-а Чапаєвська стрілецька д-зія та ін. Політбюро ЦК РКП(б) схвалило план розгрому інтервентів, який передбачав контрнаступ Зх. фронту (команд. — М. М. Тухачевський) на Варшавському напрямі, Пд.-Зх. фронту (команд.— О. І. Єгоров) — на Київ, Ровно, Люблін, Брест-Литовськ у взаємодії із Зх. фронтом. 26.V почався контрнаступ Пд.-Зх. фронту. 1-а Кінна армія 5.VI прорвала фронт ворога, 7.VI визволила Житомир, 12.VI — Київ (див. Житомирський прорив 1920, Київська операція 1920), 4.VII — Ровно. Протягом місяця війська фронту подолали понад 300 км. 4.VII почався контрнаступ Зх. фронту. 11.VII рад. війська визволили Мінськ, 14.VII — Вільно, 19.VII — Гродно. Наприкінці липня вони вступили на тер. Польщі, а війська Пд.-Зх. фронту — на Зх. Україну. Під час контрнаступу рад. військ посилився партизансько-повстанський рух у ворожому тилу, очолюваний парт. орг-ціями. В окупованих районах Білорусії ним керувало Бюро нелегальної роботи на чолі з В. С. Міцкявічюсом-Капсукасом, на Правобережній Україні — Закордонний відділ ЦК КП(б)У (голова Ф. Я. Кон). На Волині, Поділлі, Київщині діяли підпільні більшовицькі орг-ції, партизан. загони. В ряді місць спалахнули сел. повстання. В липні у визволених Червоною Армією повітах Сх. Галичини розгорнулося очолюване Галицьким революційним комітетом рад. будівництво, було створено Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку з центром у Тернополі. На поч. серпня рад. війська зав'язали бої безпосередньо за Варшаву і Львів, що змусило імперіалістів Антанти посилити військ. допомогу бурж.-поміщицькій Польщі. Польс. війська знову дістали відчутну перевагу. На Зх. фронті вони мали 107 тис. багнетів і щабель проти 45 тис. у рад. військ. 17.VIII білополяки почали контрнаступ на Варшавському напрямі, незабаром — на Пд.-Зх. фронті. Рад. війська, стомлені після більш як 500-кіломет-рового наступу, відірвані від своїх тилів, під натиском переважаючих сил ворога почали відступати. Після запеклих боїв 19.IX вони залишили Тернопіль. Однак уряд бурж.-поміщицької Польщі, яка була знесилена війною, побоюючись нового контрудару рад. військ на Зх. фронті, був змушений, незважаючи на протидію Антанти, 12.X підписати перемир'я. 18.III 1921 було укладено Ризький мирний договір 1921. Закінчення Р.-п. в. дало змогу Рад. країні зосередити всі сили на розгромі врангелівщини і переможно завершити громадянську війну.

Літ.: Ленін В. 1. IX Всеросійська конференція РКП(б) 22—25 вересня 1920 р. — Політичний звіт ЦК РКП(б) 22 вересня. Повне зібрання творів, т. 41; КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 2. К., 1979; История гражданской войны в СССР, т. 5. М., 1960; Історія Української PCP, т. 5. К., 1977; Тухачевский M. Н. Избранные произведения, т. 1. М., 1964; Буденный С. М. Пройденный путь, т. 2. М., 1965; Кузьмин Н. Ф. Крушение последнего похода Антанты. М., 1958; Зегжда Н. А. Коммунистическая партия — организатор разгрома третьего похода Антанты. М. 1959.

В. С. Левін.

 

Схожі за змістом слова та фрази