— розділ астрофізики, що вивчає ядерний склад космічних об'єктів і ядерні процеси в них, що приводять до виділення енергії та утворення хімічних елементів. Спирається на досягнення ядерної фізики та фізики елементарних частинок, використовує дані, одержані з вивчення спектрів різних космічних випромінювань, хім. складу космічного проміння та метеоритів. Я. а.— основа теорії внутр. будови та еволюції зір; вона пояснює спостережувану різноманітність типів зір, механізми виділення енергії в них, походження і поширеність хім. елементів, визначає вік небесних тіл ядерними методами. Джерелами енергії зір є термоядерні реакції синтезу гелію і більш важких елементів з водню в умовах зоряних надр; ці реакції зумовлюють також еволюцію хім. складу зір. Викиди речовини з небесних тіл збагачують важкими елементами міжзоряне середовище. Важкі ядра і частина гелію утворюються в зорях, але осн. частина гелію синтезувалась, згідно з моделлю "гарячого Всесвіту" (див. Космологія), на ранній (дозоряній) стадії еволюції Всесвіту.
Літ.: Франк-Каменецкий Д. А. Ядерная астрофизика. М., 1967; Физика космоса. Маленькая энциклопедия. М., 1976; Бербидж Дж. Ядерная астрофизика. Пер. с англ. М., 1964.
П. І. Фомін.
|
