(від грец. — звуковий) — 1) Звукова будова мови. 2) Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови. Це вивчення здійснюється в фізіологічному (положення мовних органів та особливості звукосприймання), акустичному (акустико-фізичні особливості) й лінгвістичному (смислові функції) аспектах. Частина мовознавців розділяє ці аспекти між двома науками: фонетикою (фізіологічний та акустичний аспекти) і фонологією (лінгвістичний). До осн. фонетичних одиниць належать лінійні (сегментні)— фонеми, склади, ритмічні групи та синтагми і просодичні — наголос та інтонація. Специфіка фонетичних одиниць полягає в тому, що вони не мають самостійного значення, а є засобом матеріальної реалізації значимих одиниць мови. Ф. конкретної мови поділяється на описову й історичну. Описова Ф. досліджує фонематичний склад даної мови, характеризує фізіологічну й акустичну природу звуків мови і дає їх класифікацію; встановлює, в якому оточенні можуть виступати звуки даної мови, яких змін вони зазнають у мовному потоці, вивчає природу й смислові функції ін. фонетичних одиниць. Історична Ф. вивчає розвиток звукової будови мови протягом ряду епох. Існує й заг. Ф., що займається вивченням заг. закономірностей, які діють у звукових системах різних мов і є основою для фонетичного аналізу будь-якої конкретної мови. У Ф. є спец. методи дослідження: фонологічний аналіз, безпосереднє спостереження, фізіологічні (палатографія, рентгенографія тощо) та акустичні (осцилографія, спектрографія, синтезування мовлення та ін.). Розділ Ф., що вивчає об'єктивні властивості звуків за допомогою апаратури шляхом спеціально поставлених експериментів, наз. експериментальною, або інструментальною, фонетикою.
Літ.: Матусевич М. И. Введение в общую фонетику. М., 1959;
Зиндер Л. Р. Общая фонетика. М.( 1979; Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика. К., 1969; Тоцька Н. І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. К.. 1981.
Н. І. Тоцька.
