Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мир-міл arrow МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ОХОРОНИ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ
   

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ОХОРОНИ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ

- сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять специф. галузь цієї системи права і регулюють відносини між його суб'єктами (передусім д-вами) у сфері охорони і використання культурних цінностей, відновлення істор. середовища, ввезення, вивезення і повернення незаконно переміщених культур, цінностей. Осн. принципи цієї галузі права, що перебуває у процесі становлення і розвитку, грунтуються на заг. засадах міжнар. пра-ва. Це, зокрема: а) розвиток власної культури, що є правом і обов'язком кожного народу; б) охорона і поважання культур, цінностей та незаподіяння їм шкоди; в) невід'ємний суверенітет держав над їх культур, цінностями; г) міжнар. співробітництво у сфері охорони культур, цінностей; д) облік (реєстрація) культур, цінностей; е) повернення, або реституція, незаконно перемішених культур, цінностей країнам їх походження, у т. ч. країнам — жертвам колоніалізму; є) заборона і запобігання незаконним ввезенню, вивезенню і передачі права власності на культурні цінності; ж) захист культур, цінностей у період збройних конфліктів. З антич. часів і до серед. 20 ст. норми щодо охорони культур, цінностей пов'язувались насамперед з нормами ведення війни. Окр. паростки ідеї охорони культур, цінностей описані антич. авторами — Ксенофонтом, Геродотом, Полібієм, Цицероном. Проте аж до пізнього Середньовіччя ці ідеї не отримали заг. визнання і не стали частиною правового звичаю.

Упродовж 17—18 ст. положення про захист культур, цінностей закріплюються у доктрині міжнар. права, насамперед завдяки творам А. Джентілі, Г. Гроція, Е. де Ваттеля. У сучас. міжнар. праві норми М. п. о. к ц. закріпилися завдяки багатостор. договорам Гаазьких конференцій миру 1899 і особливо 1907. Так, Положенням про закони і звичаї сухопутної війни (додаток до IV Гаазької конвенції 1907) встановлено обов'язок зберігати, наскільки можливо, храми, будівлі, що слугують цілям науки, мист-ва, благодійності, істор. пам'ятки за умови, що такі споруди не використовуються одночасно з воєн, метою. У 2-й пол. 20 ст. сформувалося визнання того факту, що культурна спадщина потребує охорони не тільки у воєнний, а й у мир. час, оскільки на неї діють як природні, так і антропогенні руйнівні чинники, а рухомим культур, цінностям, крім того, загрожує небезпека викрадення і незакон, переміщення.

Сучасне М. п. о. к. ц. будується передусім на основі договірних норм як на універсальному (акти ООН та ЮНЕСКО, міжнар. урядових і дип. конференцій), так і на регіональному рівнях (конвенції Ради Європи, багатостор. угоди країн СНД тощо). Важливу роль у цій сфері відіграють також двостор. договори держав. Особливе місце у міжнародній системі охорони культурних цінностей належить Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка, відповідно до свого Статуту, покликана допомагати «збереженню, прогресу й поширенню знань, піклуючись про збереження й охорону спільної спадщини людства — книжок, творів мистецтва та ін. пам'яток історичного і наукового значення» (п. 2 ст. 1). Під егідою цієї організації у сфері охорони культур, цінностей укладені й набули чинності 4 універсальні акти (Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 та Протокол до неї, Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, 1970 і Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972). Конвенціями ЮНЕСКО введено в юрид. обіг поняття «культурна спадщина людства».

ЮНЕСКО також активно розробляє т. з. м'яке М. п. о. к. ц. Нею прийнято ряд рекомендацій у цій сфері, зокрема щодо: міжнар. принципів, які застосовуються під час археол. розкопок (1956); заходів забезпечення загальнодоступності музеїв (1960); культур, цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громад, і приват. робіт (1968); міжнар. обміну культур, цінностями (1976); збереження істор. ансамблів (1976); охорони рухомих культур, цінностей (1978). Прикладами розвитку М. п. о. к. ц. на регіон, рівні є нормотворчість у рамках Ради Європи, яка прийняла Європ. культурну конвенцію 1954, а також конвенції, що безпосередньо стосуються охорони археол. спадщини (1969 і 1992, переглянута) та архітектур, спадщини (1985), б-би із злочин, посяганнями на культурні цінності (1985). Норми про охорону культур, цінностей містяться у Дод. протоколах 1977 до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949, що підкреслює тісний зв'язок М. п. о. к. ц. із міжнародним гуманітарним правом. Необхідність протидії крадіжкам та незакон. транскорд. переміщенням культур, цінностей зумовила підписання розробленої Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Конвенції про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей 1995. Україна є стороною всіх вищеназваних конвенцій ЮНЕСКО, Європейської культурної конвенції 1954, ін. регіон, багатостор. договорів (зокрема в межах СНД), ряду двостор. угод з відповідних питань (з Угорщиною, Польщею та ін. д-вами).

Літ.: Україна в міжнар.-правових відносинах, кн. 2: Правова охорона культур, цінностей. К., 1997.

В. І. Акуленко, В. В. Максимов.

 

Схожі за змістом слова та фрази