— синтетичні полімери, що містять у головному ланцюзі макромолекули прості ефірні —С—О—С— або складноефірні —СО—О—С— угруповання. Відповідно до природи ефірної групи П. поділяють на прості та складні. Прості П. одержують катіонною полімеризацією циклічних оксидів або альдегідів та поліконденсацією. Консистенція простих П. може бути різною — від низько-в'язких до тугоплавких кристалічних речовин. Властивості їх залежать від будови, мол. маси, кількості функціональних груп. З простих П. практичного застосування набули поліметиленоксид (поліформальдегід), поліетиленоксид, поліпропіленоксид, політетраметиленоксид та їхні співполімери, їх використовують як конструкційні пластики і діелектрики, загусники, поверхнево-активні речовини, вихідні продукти для одержання поліуретанів та ін. блокспівполімерів. Складні П. одержують поліконденсацією бі- або поліфункціональних карбонових к-т з гліколями або поліолами. Синтезують також полімеризацією циклів і ненасичених сполук. Складні П.— в'язкі рідини або тверді речовини (аморфні й кристалічні) з густ. 800—1500 кг/м3. Залежно від реакційної здатності вихідних сполук і умов синтезу дисперсність і мол. маса полімерів змінюються у широких межах (від 500 до сотень тисяч). Вони не розчиняються у воді, їхня розчинність в органічних розчинниках та ін. фіз.-хім., фіз.-мех. і термічні властивості визначаються хім. складом, будовою і мол. масою. Наявність складноефірного зв'язку зумовлює здатність П. до гідролізу. Найбільше практичне застосування мають: поліетилентерефталат, полікарбонати, поліарилати, алкідні смоли, поліефірмалеїнати, поліефіракрилати; їх використовують для одержання синтетичних волокон, плівок, лакофарбових матеріалів, зв'язуючих для армованих пластиків тощо.
Літ.: Коршак В. В., Виноградова С. В. Равновесная поликонденсация. М., 1968: Омельченко С. И. Сложные олигоэфиры и полимеры на их основе. К., 1976; Седов Л. Н., Михайлова 3. В. Ненасыщенные полиэфиры. М., 1977; Стоффи Д., Невилл К. Новые линейные полимеры. Пер. с англ. М., 1972.
С. І. Омельченко, Л. О. Бакало.
