Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow спар-страх arrow СТАТУТ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО
   

СТАТУТ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Устав князя Ярослава про церковні суди — пам'ятка права Київської Русі, один з найвідоміших давньорус. церк. статутів, який розвинув і доповнив положення Статуту князя Володимира Святославича. Оригінал пам'ятки не зберігся, проте відомо понад 90 її списків, вміщених у літописах і кормчих книгах 15— 19 ст. Ці списки більшість дослідників поділяє на 6 осн. редакцій — Поширену (об'єднує понад 60 списків), Коротку (19 списків), Рум'янцевську, Тарновську, Устюзьку та Західноруську, або Свиток Ярославль. Редакції, своєю чергою, поділяються на ізводи. Окр. дослідники перші 5 редакцій називають групами списків єдиної Східноруської редакції. Тексти редакцій відображають систему матеріального забезпечення церкви, межі церк. юрисдикції і норми церк. права, істор. зміни в становищі церкви та його особливості в окр. землях Давньорус. д-ви.

Статут виявлено рос. істориком В. В. Крестиніним 1771 в Архангельську у збірнику 1-ї половини 16 ст.; вперше опублікував 1780 академік Рос. АН 1.1. Лепехін. Досліджували Статут К. О. Неволін, О. С. Павлов, В. Й. Ключевський, М. М. Карамзін, Є. Є. Голубинський, М. С. Суворов, О. Г. Лотоцький, В. М. Чернов, М. М. Тихомиров, С. В. Юшков, О. О. Зимін, Я. М. Щапов.

Питання про походження пам'ятки та її окр. редакцій були і залишаються об'єктом багатьох наук, дискусій. Частина авторів (М. М. Карамзін, О. О. Зимін) дотримувалася поглядів, що Статут безпідставно пов'язується з Ярославом Мудрим, оскільки виник він не раніше 14 ст. Проте більшість дослідників підтримує думку, вперше висловлену К. О. Неволі-ним, що в основі пам'ятки лежить автентичний текст, складений Ярославом Мудрим. У дослідженнях С. В. Юшкова і, найбільше, Я. М. Щапова підтверджено достовірність згадки у тексті Статуту про складання його Ярославом Мудрим за погодженням з митрополитом Іл аріоном, що, на думку вчених, відбулося у 1051—54. Проте початковий (нині невідомий) архетип Статуту остаточно склався упродовж 11 — 12 ст. Дві попередні редакції пам'ятки є переробками цього початкового архетипу. Зокрема, Поширена редакція виникла у 12 — 1-й чверті 13 ст., а походження Короткої редакції пов'язують з іменами моск. князів і митрополитів серед. 14 ст. Інші, пізніші редакції, виникли не раніше 15 ст. у результаті переробки поперед, текстів (ймовірно, списків Поширеної редакції). Кількість статей і зміст пам'ятки помітно різняться залежно від редакції. Так, Коротка редакція, яку вважають текстуально найближчою до оригіналу, включає 39 статей, а найвідоміша Поширена редакція — 56 статей. Найдавніші за походженням статті присвячено питанням укладання і розірвання шлюбу, відносин всередині родини, відповідальності за зґвалтування, крадіжку (умикання) жінок та деякі ін. злочини. Закріплено особливий моральний та юрид. статус духівництва, ченців та ін. церк. людей з відповід. вимогами до їх поведінки. Порівняно зі Статутом Володимира Святославича, коло осіб, підлеглих церк. суду, було помітно розширено. З часом, зі змінами сусп. і політ, ладу Давньорус. д-ви, норми шлюбно-сімейного та крим. права доповнювалися окр. нормами цив.-прав. характеру. Джерелами Статуту, вважається, слугували не стільки візант. правові пам'ятки (хоча пряме посилання на Номоканон є в тексті Статуту), скільки «Руська Правда» та звичаєве право. Свідченням цього є: заміна у Статуті покарань, властивих церк.-суд. практиці візант. права (єпітимій, поклонів, постів, відлучення від церкви та фіз. санкцій включно зі смертною карою), грош. штрафами (вирою та пів-вирою), відомими з «Руської Правди»; включення до церк. юрисдикції справ, характерних саме для давньоруського, а не візант. життя (крадіжка нареченої, незабезпечення батьками доньки на випадок їхньої смерті, розлучення через осліплення дружини, замах на самогубство через примус, шлюб, образа чужої дружини словом, образа чоловіка через пошкодження його волосся, вбивство під час весілля, образа дівчини відмовою одружитися після зговору, бійка без правил та ін.). Паралелізм частини норм «Руської Правди» і Статуту (про підпал гумна, крадіжку жита тощо) з питань, які традиційно не належали до церк. юрисдикції, пояснюється тим, що церкві вдалося добитися права отримувати (поруч з потерпілим і князем) певну частину від стягнутих з винного штрафних санкцій. Частиною Статуту

B. М. Чернов і деякі ін. дослідники вважають також «Законъ соудный людьмъ».

Літ.: Лотоцький О. Укр. джерела церк. права. Варшава, 1931; Памятники рус. права, в. 1. Памятники права Киев, гос-ва Х-ХН вв. М., 1952; Щапов Я. H. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси. XI-X1V вв. М., 1972; Рос. зак-во X—XX вв., т. 1. Зак-во Древней Руси. М., 1984; Щапов Я. H. Гос-во и церковь в Древней Руси X—XIII вв. М., 1989; Павлов А. С. Курс церк. права. СПб., 2002.

О. М. Волощенко, I. Б. Усенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази