Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow вік-вяз arrow ВОЛОДИМИРО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
   

ВОЛОДИМИРО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

— давньоруське феод, князівство, яке займало територію по Зх. Бугу, Стиру, Горині, Случі і правих притоках верхів'я Прип'яті. Утв. на землі волинян. В.-В. к. виникло не як результат процесів децентралізації, що відбувалися у Київській Русі. Засади державності почали розвиватися на Волині задовго до утворення та входження В.-В. к. до складу Київської Русі (кін. 10 ст.) Вони були пов'язані з політ, розвитком східнослов'ян. племен дулібів, бужан і волинян та формуванням у 7 ст. на цих землях перед-державного утворення — Дулібського союзу. Адм. центром В.-В. к. було м. Волинь (Ве-линь) на р. Зх. Буг, потім його столицею стає Володимир (тепер м. Володимир-Волинський). Зосередження у Володимирі центр, органів управління, розміщення княжого двору підривало політ, силу племінної верхівки. Майже до серед. 12 ст. В.-В. к. не мало власної династії, оскільки вважалося вотчиною київ, князів. Поступово у князівстві склалася двірсько-вотчинна система владування, за якої не існувало різниці між органами держ. управління і управлінням справами княжого двору. Першим князем В.-В. к. став Всеволод, син Володимира Святославича, але це княжіння не започаткувало династії, що позначилося на способах формування вищих органів влади. Так, кандидати на княжий стіл обиралися на феод, з'їздах: на Любецькому з'їзді 1097 володимиро-волин. князем обрано Давида Ігоревича, на Вите-чівському 1100 — Святополка Ізяславича. На відміну від центр, і пн.-сх. князівств Київської Русі значну роль у політ, житті В.-В. к. відігравала дружинно-боярська та міська верстви, що сприяло ефективному функціонуванню у держ. механізмі інститутів боярської думи і віча. Водночас волин. боярство було тісно пов'язане з князем і перебувало від нього в значній залежності. По смерті Ярослава Мудрого на Волині почалася боротьба за владу. Певний час ця територія перебувала в руках Ізяслава Ярос-лавича (1060—78) та його нащадків. У 1117 В.-В. к. перейшло у володіння Володимира II Мономаха, а за часів правління його онука Ізяслава Мстиславича (1146) Волинь стає вотчиною Ізяславичів.

З середини і до ост. чверті 12 ст. для держ. розвитку князівства характерні, по-перше, відокремлення від ін. земель Київ. Русі і набуття статусу незалежного держ. утворення; по-друге, децентралізація єдиної системи управління, утворення багатьох дрібних уділ, князівств і їхня еволюція у напрямі своєрідної федерації. Так, 1154 за угодою між Мстиславом і Ярославом Ізяславичами Володи-мирське та Луцьке князівства визнаються рівноправними за держ.-правовим статусом. А 1170, по смерті Мстислава Ізяславича, відбувається їх поділ: Володимирського князівства на Володимирську і Белзько-Червенську волості, а Луцького — на Доро-гобузьку і Пересопницьку волості. Новий етап держ. розвитку В.-В. к. пов'язаний з правлінням Романа Мстиславича (1170—1205). Він починає об'єднавчу діяльність не лише на теренах Волині, а й Галичини (1188). Завдяки інтеграційним процесам В.-В. к. стає наймогутнішим князівством Пд.-Зх. Русі. 1199 Роман Мстиславич об'єднує Володимиро-Волин. та Галиц. князівства й утворює єдину Галицько-Волинську д-ву (див. Галицько-Волинське князівство). В.-В. к. у складі цієї д-ви зберігало певний автоном. статус, власну династ. лінію. Навіть після входження Волині до Великого князівства Литовського вона до серед. 15 ст. не втратила уділ, устрою (див. Волинське князівство). Осн. джерелами права у В.-В. к. були «Руська Правда», звичаєве право, княже законодавство (грамота Володимира Васильковича Волинського від 1287), договори князів з народом на віче (з 12 ст.), міжнар. угоди князів (напр., з Прусським орденом у 14 ст.). Останні характерні більше для періоду Галицько-Волинської д-ви.

Літ. див. до ст. Волинь.

В. Т. Окіпнюк.

 

Схожі за змістом слова та фрази