Петро Тимофійович [н. 29.VІ (12.VІІ) 1915, с. Заброди, тепер Богодухівського р-ну Харків. обл.] — держ. і парт. діяч УРСР, укр. рад. історик, акад. АН УРСР (з 1978). Член КПРС з 1939. Закінчив Київ. ун-т (1948), Академію сусп. наук при ЦК ВКП(б) (1951). В 1932—36 — на пед. і комсомольській роботі в Харків. обл. В 1936—37 — курсант військ. школи морських льотчиків. У 1937—41 — на керівній комсомольській роботі. Учасник Великої Вітчизн. війни. В 1944— 47 — перший секретар Київ. обкому і міськкому ЛКСМУ, другий секретар ЦК ЛКСМУ. В 1951— 52 — зав. відділом, 1952— 60— секретар Київ. обкому партії, 1960—61 — зав. відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України. В 1961—78 — заст. Голови Ради Міністрів УРСР, 1978—79 — віце-президент АН УРСР. З 1980— зав. відділом Ін-ту історії АН УРСР. В 1965 очолював делегацію УРСР на 20-й сесії Ген. Асамблеї ООН. З 1968 — голова правління Укр. т-ва охорони пам'яток історії та культури. На XXII—XXV з'їздах Компартії України обирався членом ЦК. Депутат Верховної Ради УРСР 2 і 5—10-го скликань. Осн. праці — з історії Великої Вітчизн. війни 1941—45 та історії комсомолу. Голова Гол. редколегії 26-томної "Історії міст і сіл Української РСР". Член редколегії і один з авторів 3-томної праці "Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр." (1967—69). Нагороджений орденом Леніна, 4 орденами Трудового Червоного Прапора, ін. орденами, медалями. Держ. премія СРСР, 1976.
Тв.: В боях за Вітчизну. К., 1960; Подвиг твоих отцов. М., 1970; Защищая Советскую Родину. М. 1979; Летопись дружбы и братства. К., 1980; Киев социалистический. К. 1982.
|
