Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow міщ-молд arrow МОВА
   

МОВА

— основний засіб спілкування і взаємного розуміння в людському суспільстві, сукупність відтворюваних мовними органами загальноприйнятих у межах певного суспільства звукових знаків для предметів, явищ дійсності та відображень їх у свідомості, а також загальноприйнятих правил комбінування цих знаків у процесі вираження думок. "Мова —найважливіший засіб людського спілкування" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 25, с. 246). Вона існує у вигляді конкретних актів мовлення (окремих висловлювань, розповідей, групових розмов тощо), в т. ч. й повторюваних усно або мех. способом і фіксованих за допомогою письма. Наук. аналіз, зіставлення й узагальнення структурних особливостей великої кількості конкретних актів мовлення дає змогу усвідомити й описати сукупність наявних у даній М. елементів і відношень між ними як єдину складну знакову систему. Усього налічують зараз понад 2500 М., які належать різним націям, народностям і племенам (див. Мови світу). У кожній з них виявляються деякі спільні для всіх М. універсальні структурні властивості. Такими універсальними властивостями М. в плані мовної системи є наявність численних усталених знаків мовних — слів і загальних (граматичних) правил їхнього використання, а також виділення в складі слів найдрібніших звукових одиниць М.— фонем. У рамках окремого слова фонеми можуть об'єднуватися в один чи кілька складів. Менш загальною структурною властивістю М. є виділення в межах окремих слів дрібніших фонетико-семантичних компонентів — морфем. У процесі мовлення універсальною властивістю будь-якої звукової М. є організація кожного мовного акту в речення. В межах заг. властивостей спостерігається необмежене варіювання в різних М. їхніх складових елементів і взаємодії цих елементів у актах мовлення (див. Граматика, Семасіологія, Синтаксис, Словниковий склад мови). Разом з працею і суспільною свідомістю М. становить одну з трьох взаємопов'язаних особливостей, які найістотніше відрізняють людину від тварин. Провідну роль серед цих особливостей відіграє праця, що є матеріальною основою існування суспільства. Свідомість і М. розвиваються лише в зв'язку з розвитком трудової діяльності суспільства, стаючи разом з тим неодмінними факторами дальшого безперервного вдосконалення знарядь праці і способів застосування їх. Особливо тісним є зв'язок М. з мисленням, суспільною свідомістю. Мовні знаки — слова, словосполучення і речення — це матеріальні форми, в яких об'єктивно виражаються всі ідеальні витвори свідомості — від конкретних уявлень до найбільш абстрактних і узагальнюючих понять чи суджень. Отже, М.— не тільки засіб вираження думок чи обміну думками, а й засіб формування і закріплення думок у суспільній свідомості. К. Маркс і Ф. Енгельс у праці "Німецька ідеологія" писали: "М о в а є безпосередня дійсність думки" (Твори, т. З, с. 427). "Мова така ж давня, як і свідомість; мова є практична, існуюча і для інших людей і лише тим самим існуюча також і для мене самого, дійсна свідомість, і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності спілкування з іншими людьми" (там же, с. 28). Початок формування М., як зазначав Ф. Енгельс у творі "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину", збігається з становленням людського суспільства в процесі праці, коли "люди прийшли до того, що в них виникла потреба щось сказати одне одному" (Маркс к., Енгельс Ф. Твори, т. 20, с. 455—456). Природною основою розвитку М. були інстинктивні вигуки тваринних предків людей, які поступово почали використовуватися свідомо, комбінуватись і видозмінюватися для позначення певних речей і явищ дійсності. Безперервне вживання елементів М. щоразу з ін. конкретною метою зумовлює поступову зміну й розвиток кожної М. Характер змін у М. і напрями мовного розвитку визначаються двома різнорідними факторами: істор. змінами в житті суспільства і конкретними особливостями структури М. на даному етапі її розвитку. Зв'язок історії М. з історією суспільства виявляється в змінах внутр. структури М. (переважно в галузі лексики й фразеології) і в змінах масштабів поширеності даної мови (у т. ч. в розвитку її функціональни х стилів) та ступеня диференційованості її на діалекти. Зміни в галузі фонетики й морфології з явищами сусп. життя безпосередньо не пов'язані. Істотні зміни мовної структури зумовлюються процесами взаємодії мов. Характерними для зв'язку історії М. з історією суспільства є відмінності в мірі діалектної диференціації мов на різних етапах істор. розвитку суспільства. Коли процеси екон. і політ. дроблення суспільства на окремі тер. частини переважають над процесами екон. і політ. згуртування (що є майже заг. правилом для всіх докапіталістичних формацій), єдині М. дробляться на тер. діалекти. Навпаки, в періоди, коли процеси екон. і політ. згуртування суспільства починають переважати над процесами тер. дроблення, поряд з діалектною диференціацією проявляється тенденція до витворення єдиної загальнонар. М., що закріплюється в л-рі як літературна мова. Формування загальнонар. національної мови відбувається в період формування відповідної нації. Див. також Мовлення, Мовознавство, Штучні мови.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 3. Маркс К. і Енгельс Ф. Німецька ідеологія; т. 20. Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину; Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 25. Про право націй на самовизначення; т. 29. Філософські зошити; Потебня А. А. Мысль и язык. В кн.: Потебня А. А. Эстетика и поэтика. М., 1976; Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. К., 1959; Булаховський Л. А. Вибрані праці, т. 1. К., 1975; Білодід І. К. Розвиток мов соціалістичних націй СРСР. К.р 1967; Общее языкознание. Формы существования, функции, история языка. М., 1970; Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М., 1972; Мова і процеси суспільного розвитку. К., 1980.

О. С. Мельничук.

 

Схожі за змістом слова та фрази