в музиці - форма музичного мислення, що виявляється в закономірно послідовній зміні багатоголосих акордових (або не-акордових) сполучень. Фізичною основою Г. є динаміка внутрішньо-ладової, функціональної взаємозалежності, в якій перебувають співзвуччя. Ступінь логічної та худож. довершеності гармонічного мислення у великій мірі залежить від суб'єктивних факторів. Г.- один з найважливіших компонентів муз. мист., який (разом з мелодією і ритмом) становить його емоційно-образний і колористичний зміст. Кожній нар. муз. культурі притаманні свої особливості гармонічного мислення, які позначаються і на профес. муз. творчості. Для укр. нар. музики характерне широке застосування натуральних (лідійського та ін.) ладів. Як муз. наука Г. об'єднує: вчення про побудову акордів та функціональні зв'язки між ними, систему модуляцій, а також вчення про муз. фактуру.
Літ.: Римський-Корсаков М. Практичний підручник гармонії. К/, 1948; Способин И. Лекции по курсу гармонии. М., 1969; Берков В. Гармония. М., 1970; Холопов Ю. Очерки современной гармонии. М., 1974; Мюллер Т. Гармония. М., 1976.
