— категорія естетики, що характеризує явища матеріального і духовного світу, які мають найвищу естетичну цінність. Має відносний, конкретно-істор. характер. Уже в античній філософії П. оцінювалося з протилежних світоглядницьких позицій. Для Платона П.— вічна божественна ідея, від якої залежить існування всіх прекрасних явищ. Арістотель вбачав у П. властивість самої об'єктивної дійсності. Осн. формами П. він вважав порядок, розмірність, визначеність і доцільність. Середньовічні автори реліг. трактатів у П. вбачали втілення бога. Мислителі епохи Відродження вірили в об'єктивність П. і його найвищою мірою вважали гармонійно розвинену людину. Ідеологи Просвітительства (Д. Дідро, Г. Лессінг) дотримувалися матеріалістичних поглядів на П., пов'язуючи його з уявленнями про досконале суспільство. Д. Юм і І. Кант заперечували об'єктивну основу П. Історичний і діалектичний підхід до П. на ідеалістичній основі розвивав Г. В. Ф. Гегель. Для нього П.— "чуттєва видимість ідеї"; природа — недосконала, лише в мистецтві, в ідеалі досягається дійсно П. Матеріалістичне розуміння П. обґрунтовували рос. і укр. революц. демократи (В. Г. Бєлінський, Т. Г. Шевченко, М. Г. Чернишевський, І. Я. Франко та ін.), розглядаючи П. як властивість самої дійсності. М. Г. Чернишевський проголосив тезу: "П.— це життя". Сучасна бурж. естетика (Д. Сантаяна, Б. Кроче) в осн. дотримується ідеалістичних поглядів на П., зводячи П. в мистецтві в кращому разі лише до досконалості форми, стирає відмінність між П. і потворним. Марксизм-ленінізм пов'язує П. з практичною діяльністю людини, з її здатністю формувати "матерію також і за законами краси" (Маркс К. і Енгельс Ф. З ранніх творів. К., 1973, с. 527). Об'єктивні закономірності П. (симетрія, гармонія, доцільність, ритм тощо) набули естетичної значимості у процесі пізнання і перетворення світу людиною. Тому сприйняття властивостей П., розуміння його сутності залежать від сусп. людських цінностей, від здатності П. давати людині радість, найвищу насолоду, будити почуття свободи.
Категорія П. тісно пов'язана з категоріями доброго й істинного. В людських відносинах П. виступає водночас моральним і піднесеним. Формування цілісної, морально досконалої, гармонійно розвиненої людини, здатної не лише розуміти і оберігати красу в природі й суспільстві, а й творити "за законами краси", боротися за ідеали П.— мета комуністичного виховання. В науці П. виступає як найвища міра істинного відображення і досконалого вираження законів об'єктивного світу. В мистецтві П. досягається на основі органічної єдності глибини й істинності ідей з художньою довершеністю форми.
Літ.: Столович Л. Н. Категория прекрасного и общественный идеал. М., 1969.
М. В. Гончаренко.
