(від грец. — заціпеніння) — стан глибокого штучного сну, що викликається діянням деяких хімічних речовин або ін. факторів і супроводиться непритомністю, тимчасовою втратою больової чутливості та довільних рухів. У медицині Н. застосовується як один з видів знеболювання перш за все при хірургічному втручанні. Залежно від шляхів введення наркотичної речовини в організм хворого розрізняють Н. інгаляційний (пари ефіру, флюотану, циклопропану, закису азоту, хлороформу тощо вводять через дихальні шляхи), неінгаляційний — внутрішньовенний (в основному використовують снотворні засоби — похідні барбітурової к-ти; перевага цього Н.— швидке наставання сну і повна відсутність ускладнень з боку дихальних шляхів); внутрішньом'язовий, підшкірний, прямокишковий (ці три види Н. застосовують рідко): внутрішньокістковий (застосовують тоді, коли підшкірні вени розвинені погано, напр. у дітей). Ще буває комбінований Н., якщо послідовно застосовують дві або кілька наркотичних речовин з різним способом введення (внутрішньовенно та інгаляційно). Починають Н. з введення наркотичної речовини внутрішньовенно; і коли хворий засне, переходять до інгаляційного. Для проведення інгаляційного Н. застосовують спец. апаратуру, яка дає змогу строго дозувати кількість вдихуваної наркотичної речовини. Див. також Анестезіологія. У ветеринарії Н. користуються, щоб позбавити тварину опору та ін. рухів (адинамія), відчуття болю (анальгезія) та щоб домогтися повного розслаблення її мускулатури (релаксація) при хірург. операціях і діагностичних дослідженнях. Як правило, застосовують комбінаційний Н. з премедикацією (спец. фармаколог. підготовкою тварини для усунення шкідливого впливу наркозу).
Літ.: Батрак Г. Е., Хрусталев С. И. Местное обезболивание и наркоз. К., 1979; Берлин А. 3., Мещеряков А. В. Наркоз и дозирование анестетиков. М., 1980.
