Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow розр-росі arrow РОСІЙСЬКА МОВА
   

РОСІЙСЬКА МОВА

— мова російського народу. Р. м.— засіб міжнаціонального спілкування народів СРСР. Разом з українською та білоруською становить східну підгрупу слов'ян. групи індоєвроп. сім'ї мов. В СРСР за переписом 1979 Р. м. вважають рідною 153,5 млн. чол. (з них 137,2 млн. росіян). Крім того, 61,3 млн. чол. вільно володіють Р. м. як другою мовою. Вона є однією з п'яти офіційних мов ООН.

Сучасна літ. Р. м.— результат тривалого розвитку і взаємодії різних тер. діалектів і соціальних різновидів мови. її осн. норми остаточно встановилися протягом перших десятиліть 19 ст. Літ. Р. м. становить складну структуру співвідносних функціональних стилів. У сучас. Р. м., яка стала здобутком широких нар. мас, швидко стираються діалектні відмінності. В сучас. Р. м. виділяють два осн. наріччя — північноросійське і південноросійське, між якими є перехідні говори — середньо-російські. У пн.-рос. наріччі розрізняють такі осн. групи говорів: ладоготіхвінську, вологодську, костромську. Спільною рисою говорів пн.-рос. наріччя є окання, тобто розрізнювання голосних а й о у ненаголошеній позиції, проривне г, тверде т у закінченнях 3-ї особи дієслів теперішнього та майбутнього часів (дві останні риси властиві й літ. Р. м.). У пд.-рос. наріччі виділяють такі основні групи говорів: західну, верхньодніпровську, верхньодеснянську, курсько-орловську й рязанську. Характерною рисою пд.-рос. наріччя є акання, тобто нерозрізнювання голосних а й о в ненаголошеній позиції (ця риса властива й літ. мові), фрикативне г, м'яке т у закінченнях дієслів 3-ї особи теперішнього та майбутнього часів. Усім пд.-рос. говіркам властиве й якання, тобто поява а після м'якого приголосного перед наголошеним складом (бяда, нясу). У вивченні того періоду історії давньоруської, або спільно східнослов'янської, мови, що відображений у найдавніших пам'ятках, велику роль відіграє порівняльно-історичне дослідження слов'ян. та ін. індоєвроп. мов. Нерозв'язаним залишається питання про час, коли мова сх. слов'ян виділилась із спільнослов'ян. мови. Ще задовго до утворення Київ. держави наріччя сх. слов'ян мали ряд спільних особливостей, якими вони відрізнялися від наріч зх. і пд. слов ян: повноголосся, заміна носового голосного о (Ж) голосним у, а носового е (А) — голосним а з пом'якшенням попереднього приголосного; ж, ч замість спільнослов'янських tj, dj тощо. Давньорус. мова існувала до 14 ст.; на основі її діалектів після розпаду Київ. Русі сформувалися три мови: рос, укр. та білоруська. Отже, найдавніша історія Р. м. є одночасно історією укр. та білорус. мов. Питання про походження писемності у сх. слов'ян залишається дискусійним. Є припущення, що до появи в Давній Русі старослов'янських (староболгарських) церковних книг у східних слов'ян були деякі прийоми письма. Вважають, що у сх. слов'ян існувала ділова й побутова писемність уже в 9—11 ст. Дальший розвиток літ. мови у Давній Русі визначався взаємодією власне давньорус. літ. мови, яка сформувалася на основі нар. мови сх. слов'ян, і старослов'янської мови, що виникла на базі болгарських (македонських) говорів і закріпилась у церк. вжитку як спільнослов'ян. літ. мова. Старослов'ян. мова того періоду мала багато спільних елементів з мовою власне давньоруською. На основі взаємодії цих елементів склалися різні типи літ. мови Давньої Русі: церковнослов'янський, що обслуговував жанри церковно-богословської л-ри; книжно-літературний, пов'язаний з історично-оповідною писемністю, і діловий — у грамотах, договорах, особистому листуванні. У кожному з цих типів неоднаковою мірою допускалося вживання сх.-слов'ян, лексичних і граматичних варіантів, а також народнорозмовних зворотів і форм. Церковнослов'ян. мова канонічно-богослужебної л-ри відзначалась найбільшою книжністю. В зв'язку з цим стало можливим свідоме відновлення застарілих мовних засобів, яке особливо поширилось у 14—15 ст. (т. з. другий пд.-слов'янський вплив). Загальнонар. мова давньорус. народності була спільною, хоч у ній існували місцеві діалектні відмінності. Феод. роздробленість Давньої Русі, яка посилилася з кін. 11 ст., сприяла поглибленню діалектних відмінностей у мові. Протягом наступного періоду відбувається дальше поступове відособлення трьох споріднених сх.-слов'ян. мов —рос., укр. та білоруської. З 14 ст. риси, якими рос. укр. та білорус. мови відрізняються одна від одної, все чіткіше виявляються в писемних пам'ятках. За пам'ятками можна простежити, як у Р. м. намічаються і розвиваються специфічні процеси — перехід е в о перед твердими приголосним и, збіг звуків а й о в ненаголошеному складі, зміна сполучень -ый, -ий в -ой, -ей, втрата кличної форми, виникнення форм називного відмінка множини іменників чоловічого роду на -а та ін. риси. По-різному відбувалась у трьох сх.-слов'ян. мовах і уніфікація давніх типів відмінювання. В Р. м. встановилася сучасна система протиставлення приголосних за твердістю — м'якістю, дзвінкістю — глухістю. У 17 ст. починає формуватися рос. нація, змінюється співвідношення діалектів у загальнонац. мові, відбувається перерозподіл функціональних стилів мови і зміна місця й ролі їх у заг. системі літ. зображувальних засобів. Дедалі більший розрив між живою розмовною і книжною мовою сприяв розширенню функцій ділової мови, яка спиралася на живу розмовну мову населення Москви й центр. районів Моск. держави. У діловій мові відбилися важливі процеси, що змінили граматичну систему Р. м. і наблизили її до сучасної: втрата давніх форм минулого часу — аориста й імперфекта, закріплення нових парадигм відмінювання тощо. У діловій мові широко використовувалась тогочасна розмовна лексика, одночасно в ній зберігалися й старослов'янізми. У 17 ст. церковнослов'ян. мова, незважаючи на те, що її посилено культивували книжники (багато з них прибуло до Москви з України та Білорусії), повністю виявила свою штучність і неспроможність обслуговувати нові потреби л-ри. Зв'язки з Україною сприяли проникненню в Р. м. лат. слів; через укр. або польс. мови в Р. м. ввійшли деякі слова з зх.-європ. мов. Суспільно-політ. зрушення, які відбулися в Росії внаслідок реформ Петра І, інтенсивний розвиток пром-сті й ремесел, поширення наук. знань тощо викликали значні зміни в літ. Р. м. Церковнослов'ян. мова втратила роль традиційної основи писемної мови. Вирішальну роль у формуванні літ. Р. м. почала відігравати ділова мова, а також ті форми писемної мови, що вироблялись у 17 ст. у нових оповідних жанрах, створюваних середніми верствами суспільства. Розмовно-побутова мова, міське просторіччя, нова професійно-тех. і наук. термінологія, запозичені з ін. мов слова й звороти вливались у літ. Р. м., витісняючи архаїчні мовні засоби. Запровадження гражданського шрифту ознаменувало демократизацію письма, а водночас — певне відмежування світського письменства від церковного. Для писемності поч. 18 ст. характерною була невизначеність співвідношення між розмовними й книжними елементами, стилістична невпорядкованість, надмірне вживання варваризмів тощо. Але до серед. 18 ст. поступово склався усно-розмовний різновид літ. Р. м., який усе ширше проникав у писемну л-ру. Нормалізації Р. м. сприяла діяльність В. Тредіаковського, О. Сумарокова та ін., а особливо М. Ломоносова. Його "Російська граматика" (1755, вид. 1757) — перша наук. граматика Р. м., мала нормативний характер, вона закріплювала живі норми слововжитку, відкидаючи застарілі форми й конструкції. Вчення М. Ломоносова про "три стилі" літ. мови (високий, середній і низький), кожен з яких пов'язувався з певними літ. жанрами, сприяло стилістично диференційованому вживанню різних мовних засобів, водночас захищаючи літ. р. м. від проникнення обласних слів і форм, грубого просторіччя і невиправданих іншомовних запозичень. нові, часто різко відмінні принципи поєднання книжних і розмовних елементів мови вироблялись у творчості М. новикова, д. фонвізіна, г. державша, о. радищева, М. карамзіна та ін. формування загальнонар. літ. р. м. завершилось у творчості письменників перших десятиліть 19 ст. (і. крилов, в. наріжний, о. грибоєдов, письменники-декабристи — к. рилєєв, о. бестужев, в. кюхельбекер та ін.), коли в її основу було покладено живу розмовну мову, збагачену елементами книжної мови. процес остаточного руйнування жанрової обмеженості мовних засобів, залучення до літ. мови елементів живої нар. мови, що їх раніше вважали "нелітературними", особливо виразно виявився в творчості о. пушкіна, який розробив нові в рос. л-рі прийоми художнього відображення життя в усій його багатогранності. з о. пушкіна починається епоха сучасної літ. р. м. дальшому розвиткові р. м., збагаченню її словникового складу, закріпленню норм сприяла творчість рос. п исьменників 19 ст. м. гоголя, І. Тургенєва, Л. Толстого, М. Салтикова-Щедріна, а. чехова та багатьох інших, а також передових рос. громадських діячів, учених, критиків та ін. велика роль у створенні громадсько-політ. і філос. термінології та основ публіцистичного стилю належить рос. революц. демократам. більшовицька преса, знайомлячи трудящих з основами марксизму, допомагала їм оволодівати цією термінологією. у 19—20 ст. рос. мовознавці О. Востоков, ф. Буслаєв, п. Фортунатов, укр. та рос. учений о. потебня та ін. приділяли багато уваги порівняльно-істор. дослідженню граматики р. м., вивченню її історії, виданню давніх пам'яток. з 20 ст. починається дослідження граматичної будови сучасної р. м. (О. Шахматов. О. Пєшковський та ін.). історія мови нерозривно пов'язана з історією народу. після великої жовтн. соціалістич. революції розвиток р. м. характеризується передусім змінами в її лексичному складі. у літ. мову ввійшло багато слів, що відображали нові соціально-політичні та екон. поняття, нові умови життя в соціалістичному суспільстві. слова, пов'язані з дореволюц. ладом, вийшли з активного словника, деякі групи слів змінили своє значення або експресивне забарвлення. багато слів, що з'явилися в р. м. у пожовтневий час і відображали революц. перетворення в рад. країні, досягнення рад. науки й техніки, ввійшли до складу інтернаціональної лексики ("совет", "колхоз". "пятилетка", "спутник" тощо). відбувся перерозподіл функціонально-мовних стилів, зокрема, великого значення набули публіцистичний і газетно-інформаційний стилі, які впливали й на розмовну мову, вбираючи, в свою чергу, елементи розмовної мови, істотно змінилася офіційно-ділова мова. певні зміни, хоч і незначні, відбулися й у граматичній будові р. м. так, з двох паралельно вживаних форм віддається перевага одній, яка з часом стає мовною нормою (напр., з паралельних форм "профессоры" — "профессора", "стоги" — "стога" тощо, ширше вживаються форми на -а, тоді як з форм "ветры" — "ветра", "волосы"— "волоса" перевага віддається формам на -ы). визначний внесок у розробку історії р. м., у вивчення сучасної р. м. зробили рад. мовознавці О. Пєшковський, Л. Щерба, С. Обнорський, В. Виноградов, Л. Булаховський, В. Борковський, Ф. Філін, Р. Аванесов, П. Кузнецов та ін. р. м. справила величезний вплив на розвиток молодописемних мов народів срср, писемність яких тепер базується на рос. алфавіті. будучи мовою міжнац. спілкування народів срср, р. м. сама збагачується словами з мов народів срср. "процес добровільного вивчення, поряд з рідною мовою, російської мови, який відбувається в житті, має позитивне значення, бо це сприяє взаємному обмінові досвідом і прилученню кожної нації і народності до культурних досягнень усіх інших народів СРСР і до світової культури. російська мова фактично стала спільною мовою міжнаціонального єднання і співробітництва всіх народів СРСР" (програма кпрс. к., 1977, с. 102—103). р. м. перебувала й перебуває в постійних зв'язках з укр. мовою. на зміцнення цих зв'язків великий вплив мало возз'єднання України з Росією 1654. укр. літ. мова творчо використовувала досягнення й передові тенденції в розвитку літ. р. м. у 18—19 ст. цей взаємовплив набув характеру стилістичного та лексичного взаємозв'язку. особливо посилилися рос.-укр. мовні зв'язки за рад. часу. у взаємодії з рос. мовою укр. мова збагачується суспільно-політичною, наук., професійно-виробничою, тех., військ., дипломатичною та ін. видами термінологічної лексики й фразеології. водночас збільшується кількість укр. запозичень у рос. мові. посилення процесів взаємодії російської та української мов плідно вплинуло на дальший розвиток їх як мов соціалістичних націй. у рад. суспільстві р. м. є могутнім знаряддям культури. школа, преса, радіо, кіно, театр, телебачення тощо сприяють тому, що зникли класові жаргони, зникають діалектні відмінності. тенденція засмічувати р. м. непотрібними запозиченнями, новотворами, діалектизмами, що виявлялася деякий час, різко осуджена громадськістю. проти засмічування р. м. виступав в. і. ленін, чистоту мови художніх творів обстоював максим горький. питання р. м. досліджу ються в н.-д. інститутах і на кафедрах р. м. ун-тів та пед. ін-тів. центр. наук.-дослідною установою для вивчення р. м. і пропаганди наук. знань про неї є інститут рос. мови АН СРСР у Москві (утворений 1944). на україні дослідженням питань р. м. займаються відділ рос. мови ін-ту мовознавства ан УРСР, кафедри рос. мови ун-тів і пед. ін-тів та ін. видається журн. "Русский язык и литература в школах УССР>. р. м.— одна з найбагатших і найпоширеніших мов світу. побудова в срср першого в світі соціалістичного суспільства, бурхливий розвиток рад. науки й культури, величезні досягнення в галузі техніки й економіки, всесвітнє значення рос. л-ри, потреба широких контактів і співробітництва між країнами світу посилюють інтерес до р. м. її вивчають у школах багатьох країн світу, викладають у вузах. у 1967 створено Міжнародну асоціацію викладачів російської мови та літератури.

Літ.: Буслаєв Ф. И. Историческая грамматика русского языка. м., 1959; Потебня А. А. из записок по русской грамматике, т. 1—4. м.—л., 1958 — 77; Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. м., 1941; Щерба Л. В. Избранные работы по русскому языку. м., 1957; Винокур Г. О. Избранные работы по русскому языку. м., 1959; Пешковский А. М. Русский синтаксис в научйом освещении. м., 1956; Обнорский С. П. Избранные работы по русскому языку. м., 1960; Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка XVII—XIX вв. м., 1938; Виноградов В. В. Русский язык (грамматическое учение о слове). м., 1972; Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка, т. 1 — 2. к., 1952 — 53; Аванесов Р. И. Фонетика современного русского литературного языка. м., 1956; Русский язык и советское общество, т. 1 — 4. м., 1968; Белодед И. К. Русский язык — язык межнационального общения народов СССР. м., 1962; Культура русской речи на украине. к., 1976; Великий октябрь и русский язык. к., 1977; русская грамматика, т. 1—2. м., 1980; Функционирование русского языка в близкородственном окружении. к., 1981; Захарова К. Ф., Орлова В. Г. Диалектное членение русского языка. м., 1970; Русская разговорная речь. м., 1973; Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. л., 1972; Гнатюк Г. М. Російсько-українські літературно-мовні зв'язки в другій половині XVIII — першій чверті xix ст. к., 1957; Їжакевич Г. П. українсько-російські мовні зв'язки радянського часу. к.. 1969; Русский язык. энциклопедия. м., 1979; Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка, т. 1 — 4. м., 1978—80; Словарь современного русского литературного языка, т. 1 — 17. м.—л.. 1950—65.

Д. М. Шмельов.

 

Схожі за змістом слова та фрази