Михайло Олександрович [З (15). IX 1804, х. Тимківшина, тепер с. Богуславець Золотоніського р-ну Черкас, обл. — 10 (22). XI 1873, х. Михайлова Гора, тепер у складі с. Прохорівки Канівського р-ну тієї ж обл.] — укр. вчений-енциклопедист, громад, діяч, професор з 1833, чл.-кор. Петерб. АН з 1871. Закін. 1823 Моск. ун-т (словесний та природничий відділи філос. ф-ту). Працював там же: викладачем каф. ботаніки, з 1826 — завідувачем бот. саду, а з 1833 — ординарним професором і зав. кафедри ботаніки. В 1834—45 працював у Київ, ун-ті: зав. кафедри рос. словесності, а з вересня 1834
по грудень 1835 — перший ректор, потім — декан філос. ф-ту. Був обраний почес. членом багатьох ун-тів, наук, товариств. 1845 за станом здоров'я вийшов у відставку. Жив на своєму х. Михайлова Гора, займався наук, роботою. На поч. 40-х рр. разом з П. Ку-лішем організував літ. гурток «Київська молода громада», метою якого були наук, та літ. діяльність, дослідження укр. культури. Гурток давав змогу його учасникам знайомитися з поглядами прогресивної інтелігенції на слов'ян, питання. З 1843 М. брав безпосередню участь у роботі Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві; був редактором виданих комісією пам'яток з історії укр. державності. Досліджував маловідомі питання укр. історії. Один з ініціаторів проведення археол. розкопок у Києві. Започаткував укр. наукову фольклористику. 1827 видав зб. «Малоросійські пісні», у передмові до якої обгрунтував ідею відродження укр. поезії на нар. фунті; 1834 — «Українські народні пісні». Обгрунтував самостійність укр. мови, здійснив класифікацію слов'янських мов. У «Нових листах до М. П. Погодіна. Про вікодавність малоросійського наріччя» (1863) заперечував твердження про те, що українці прийшли з Карпат і лише в 13 ст. Доводив, що укр. мова виникла раніше від російської. Перекладав укр. і рос. мовами «Слово о полку Ігоревім». 1837 розробив автохтонну теорію походження назви «Русь», за якою було виведено етимол. зв'язок між назвою «Русь» та назвами річок Рось, Росава та ін. У працях «Звідки походить Руська земля...» (1837), «Історія давньоруської словесності» (1839) та «Про походження варягів-русів» (1841) критикував норман, теорію походження Давньоруської д-ви. Походження Русі пов'язував з прибалт, слов'янами. М. — один із засновників укр. історіографії, інтелектуальної укр. історії. Досліджував питання походження козацтва. Обстоював генет. зв'язок між княжою і козац.-гетьм. добою в історії України. Спростував твердження М. Погодіна про те, що в основі Київ, д-ви був великорос, етнос [ст. «Про начебто запустіння України за Батийового нашестя та про населення її ново-прийшлим народом» (1857)]. Автор багатьох праць з історії Києва, козаччини, гетьманщини, гайдамаччини: «Про Петра Конашевича Сагайдачного», «Огляд городових полків і сотень, що були на Україні за часів Богдана Хмельницького», «Розповіді про Коліївщину», «Спогади про Богдана Хмельницького» та ін. У 1830—34 видавав у Москві альм. «Денница», 1840—50 у Києві — альм. «Киевлянин», 1859—64 в Москві — альм. «Украинец», чим сприяв популяризації укр. історії в Росії.
Літ.: Грушевський М. М. Максимович. «Україна». (К.), 1927, № 5-6; Дорошенко Д. Огляд укр. історіографії. К., 1996; Марков П. Г. Жизнь и труды М. А. Максимовича. 1С, 1997; Рочняк В. Максимович Михайло Олександрович. В кн.: Світова та вітчизн. етнодержавницька думка. К.-Д., 1997.
І. К. Омельченко.
