Празька школа функціональної лінгвістики — один із напрямів структурної лінгвістики. Оформлений організаційно 1926— 52 як співдружність чехословацьких філологів В. Матезіуса, Б. Трнки, Б. Гавранека, Й. Вахека та ін. До них приєдналися також М. Трубецькой, С. Карцевський, Р. Якобсон та ін. вчені різних країн. Осн. ідея П. л. г. — трактування мови як функціональної системи засобів вираження, яка служить певній меті. На цій базі було створено нову наук. дисципліну — фонологію, розроблено основи функціональної граматики (зокрема вчення про актуальне членування речення), досліджувалися співвідношення між синхронією і діахронією, функціональні стилі й мови (зокрема літературні), а також мовні союзи й типологія мов.
Літ.: Вахек Й. Лингвистический словарь Пражской школы. М., 1964; Пражский лингвистический кружок. М., 1967.
