Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow спар-страх arrow СТАТУТ
   

СТАТУТ

(лат. — постанова, визначення, від — ставити, встановлювати, вирішувати) — назва нормативно-правового акта або установчого документа у внутрішньо-держ. праві.

У конституційному праві С. — це нормат.-прав. акт, що регламентує організацію держ. влади на рівні тер. автономій (Іспанія, Італія, Португалія та ін.). У пострад. країнах для позначення таких актів звичайно вживають термін конституція, що не змінює їх природи. С. є не тільки спеціальними, а й особливими нормат.-прав. актами, характер яких зумовлений порядком їх прийняття, затвердження або розробки і схвалення. Особливістю цих С. є участь самої тер. автономії у визначенні її статусу. Вони приймаються представницьким органом автономії чи місц. референдумом або вводяться за узгодженими рішеннями цього органу і нац. парламенту. Аналогічно вносяться зміни до С. Напр., в Італії С. більшості тер. автономій приймаються їх представн. органами шляхом двох голосувань, проведених з визначеним інтервалом. На вимогу певної частини виборців або складу представн. органу затверджений у такий спосіб С. виноситься на місц. референдум. В Іспанії та Португалії проект С, розроблений представн. органом автономії або за його участю, затверджується парламентом, для чого останній приймає закон. За Осн. Законом України (ч. 1 ст. 135) ВР АР Крим приймає Конституцію АР Крим, яку затв. ВР України. Чинна Конституція АР Крим затверджена Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» (1998).

У Росії назву С. мають осн. нормат.-правові акти таких суб'єктів федерації, як краї, області, міста федер. значення, авт. область, авт. округи. В ін. суб'єктах — республіках — прийнято конституції, що є ознакою т. з. асиметричної федерації.

У Великобританії С. називають закони, прийняті парламентом, і т. з. історичні акти (Велика хартія вольностей 1215, Петиція про права тощо). В сукупності вони визначаються як статутне право (statute law), що співіснує із заг. правом (common law), в основу якого покладено суд. практику. Под. чином поняття С. сприймається у більшості ін. англомовних країн. Іноді термін «статут» є титулом закону, як, напр., Вестмінстерський статут 1931 (див. у ст. Вестмінстерські статути), прийнятий парламентом Великобританії. В адміністративному праві С. — це назва нормат.-прав. актів, якими регламентовано певні питання здійснення держ. управління у конкр. сферах, зокрема функціонування ЗС України (військові С.), встановлені умови і порядок виконання служб, обов'язків окр. категоріями працівників та їх відповідальність (С. про дисципліну), визначені положення щодо держ. нагород тощо. Назву «статут» мають також установчі док-ти об'єднань гр-н (політ, партій і громад, орг-цій), які звичайно ухвалюються їх вищими органами.

У приватному праві С. — це насамперед установчий док-т особи юридичної (див. Статут юридичної особи), який містить дані, що характеризують правовий статус відповід. організації. Наявність С. є обов'язковою умовою держ. реєстрації організації (юрид. особи). У міжнар. публіч. праві С. — це насамперед багатостор. договір, що визначає характер, зміст діяльності, гол. завдання і цілі міжнародної організації, утвореної на основі такого договору. Особливу роль у сфері міжнар. відносин відіграє Статут ООН, який конституював універсальну міжнар. організацію і сприяє регулюванню її діяльності. Назву «статут» звичайно мають і установчі акти міжнародних неурядових організацій.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази