Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow дисц-дім arrow ДІАГНОСТИКА
   

ДІАГНОСТИКА

(від грец.- спроможний розпізнавати) - розділ клінічної медицини й ветеринарії, що вивчає методи дослідження організму з метою розпізнавання характеру захворювання, обгрунтування діагнозу, призначення лікування і розробки профілактичних заходів. Медична Д. включає в себе три осн. розділи: 1) семіотику; 2) метод діагностичного дослідження хворого, або діагностичну техніку; 3) методологічні основи Д., які визначають теорію і методи діагнозу. Після ознайомлення зі скаргами хворого й анамнезом переходять до вивчення стану хворого осн. методами клінічного досліджування. Вивчають морфологічний і функціональний стан різних органів, звертають увагу на індивідуальні особливості хворого (будову тіла, вищу нервову діяльність, заг. реактивність тощо). Об'єктивне дослідження включає в себе огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, визначення гостроти зору, слуху, рефлексів тощо. В разі необхідності провадяться додаткові дослідження: лабораторні (аналіз крові, сечі, калу, мокроти, шлункового соку), рентгенологічне, електрокардіографію, енцефалографію, сфігмографію, біопсію, ендоскопію, радіоізотопну діагностику, серодіагностику тощо. Диференційна Д. виділяє найдостовірніші характерні ознаки захворювання й порівнює їх зі схожими ознаками ін. захворювань. Функціональна Д. в процесі встановлення діагнозу з'ясовує причину захворювання, супутні захворювання й ускладнення, визначає ступінь розладів діяльності систем і органів, враховує фізіол. особливості, якими обстежуваний хворий відрізняється від ін. хворих з таким самим захворюванням. Патолого-анатомічна Д. ставить діагноз після смерті хворого на основі даних, одержаних при розтині померлого, аналізів його тканин і зіставлення одержаних даних з результатами прижиттєвих досліджень. Завданням Д. є не тільки розпізнавання самої суті захворювання, а й вивчення умов навколишнього середовища, які негативно впливають на організм. Ветеринарну Д. поділяють на загальну і спеціальну. Загальна Д. передбачає ознайомлення з хворою твариною (реєстрація, збирання анамнезу) і загальне обстеження її - визначення габітусу, дослідження слизових оболонок, лімфатичних вузлів, волосяного покриву, шкіри, вимірювання т-ри тощо. До спеціальної Д. відносять дослідження внутр. органів, крові, сечі, вмісту шлунка і кишечника, спинно-мозкової рідини, фекалій та ін. З клінічних методів Д. застосовують огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію, зондування, катетеризацію, ендоскопію, рентгеноскопічне й графічне дослідження, електрокардіографію, пробні проколи (пункції), біопсію, бактеріологічне, серологічне і паразитологічне дослідження та ін. При Д. інфекційних та інвазійних хвороб застосовують алергічні діагностичні проби (туберкулінізацію, малеїнізацію та ін.). Для Д. сибірки, бруцельозу, туберкульозу, ботулізму, туляремії та ін. обов'язкова біопроба (зараження живої тканини і тварин). Тепер розроблено методи радіотелеметричної Д. (вимірювання тих чи інших показників на віддалі),, функціональної і радіоізотопної Д., що дають змогу визначити стан органів дихання, кровообігу, видільної й ендокринної систем, а також порушення обміну речовин.

Літ.: Шкляр Б. С. Диагностика внутренних болезней. К., 1972; Гиляревский С. А., Тарасов К. Е. Диалектический материализм и медицинская диагностика. М., 1973.

О. М. Лук'янова (медична Д.).

 

Схожі за змістом слова та фрази