(КПК УРСР) — єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано норми, що регулюють на території республіки порядок порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, виконання вироку тощо. Розроблений відповідно до Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних рecпублiк. Чинний КПК УРСР затверджено 28.XII 1960 Верховною Радою УРСР і введено в дію з 1.IV 1961. Кодекс містить 8 розділів, поділених на 36 глав, і має 447 статей. 1-й розділ охоплює заг. положення, які мають значення для кримінального процесу в цілому, наступні регулюють послідовно окремі його стадії (див. Процесуальні стадії). У 1-му розділі, зокрема, визначаються: завдання кримінального судочинства; підсудність справ; учасники процесу, їхні права та обов'язки; порядок збирання, дослідження і оцінки доказів; права обвинуваченого на захист; повноваження прокурора в судочинстві тощо. Статті 2-го розділу регулюють діяльність органів дізнання і попереднього розслідування, 3 і 4-й розділи визначають порядок віддання до суду, провадження справ у суді 1-ї інстанції та постановлення вироку, провадження справ за касаційними скаргами і протестами в суді 2-ї інстанції, перегляд вироків, ухвал тощо порядком суд. нагляду та у зв'язку з ново виявленими обставинами. У 5-му розділі визначено процесуальні питання, пов'язані з виконанням вироку, 6-й розділ містить норми, що регулюють застосування судом примусових заходів медичного характеру. Два останні розділи, якими доповнено Кодекс 1967 і 1971, встановлюють окремий порядок провадження в справах про хуліганство і в спра вах про злочини неповнолітніх.
