— тип грунтів лісостепової зони, що формуються переважно під широколистяними лісами на високих вододільних просторах, почленованих ерозійними процесами. Утворюються С. л. г. на лесах, лесовидних суглинках, карбонатних моренах та ін. материнських породах, збагачених кальцієм, в умовах промивного водного режиму. Поширені С. л. г. у Сх. Європі, Сибіру, Пн. Америці; на Україні — гол. чин. у межах Волинської, Подільської і Придніпровської височин. Верхній горизонт (гумусово-елювіальний) сірий, безструктурний, іноді плитчастий, пухкий, його товщина досягає 30—35 см. Ілювіальний (див. Ілювій) горизонт (до 80—90 см і більше) щільний, червоно-бурого кольору, горіхувато-призматичної структури. Нижче залягає материнська порода. Вміст гумусу в зх. частині лісостепової зони СРСР — 2—4%, в центр. частині — 3—7%, в сх. частині — 4—8%. Реакція ґрунтового розчину кисла та слабокисла. С. л. г. поділяються на підтипи: світло-сірі, сірі і темно-сірі. Найродючішими є темно-сірі. На Україні вміст у них гумусу досягає 4,5% (у світло-сірих — 2—2,5%, у сірих — 2,5—3,5%). Більша частина площ С. л. г. розорана. На Україні при внесенні органічних та мінеральних добрив на них одержують високі врожаї цукр. буряків, пшениці, кукурудзи тощо.
Н. Б. Вернандер.
|
