(Оттавська конвенція 1997) — міжнар.-правовий договір, прийнятий 18.IX 1997 на Дип. конференції в м. Осло (Норвегія). Відкрита для підписання 3—4.XIІ 1997 в м. Оттаві (Канада). Набула чинності 1.ІІІ 1999. Конвенцію підписали 135 країн (2000), у т. ч. Україна (24.ІІ 1999), ратифікували — 91. Складається з преамбули та 22 статей. Згідно з Конвенцією, держави-учасниці зобов'язуються ніколи, за жодних обставин не застосовувати, не розробляти, не виробляти, не набувати, не нагромаджувати, не зберігати і не передавати протипіхот. мін (ст. 1). Застереження «ніколи, за жодних обставин» має велике значення, оскільки забороняє використовувати протипіхотні міни не лише під час міжнар. і внутр. збройних конфліктів, а й у мирний час, напр., для охорони кордонів. З міжнар.-правового погляду у Конвенції дано значно чіткіше (порівняно з Протоколом II до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980) визначення протипіхотної міни. В ст. 2 протипіхотною вважається міна, яка призначена для вибуху від присутності, близькості або ж безпосеред. впливу людини і при цьому виводить з ладу, калічить або вбиває одну або кількох осіб. Міни, призначені для детонації від присутності, близькості або безпосеред. впливу рухомого засобу, а не людини, і оснащені при цьому елементами невилучення, не належать до категорії протипіхот. мін. Як виняток, дозволено зберігати і передавати «обмежену кількість» (мається на увазі не більше кількох тисяч) протипіхот. мін для робіт з їх виявлення і розмінування (ст. 3). Кожна держава — учасниця Конвенції зобов'язана знищити всі міни, що зберігаються, протягом 4 років з моменту приєднання до Конвенції (ст. 4). Саме це положення не дає змоги Україні ратифікувати Оттавську конвенцію, оскільки на виконання даної умови вона не має необхід. коштів. Кожна д-ва повинна знищити всі встановлені міни протягом 10 років від моменту приєднання до Конвенції (ст. 5). Якщо через велику кількість встановлених мін країна не в змозі виконати цю вимогу самостійно, вона може звернутися по допомогу до міжнар. співтовариства (ст. 6). У док-ті йдеться також про надання допомоги жертвам мін через Міжнародний комітет Червоного Хреста, Нац. т-ва Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (див. Товариство Червоного Хреста України) і Міжнародну Федерацію товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Передбачає ефективні механізми імплементації і контролю. Так, держави-учасниці зобов'язані щорічно звітувати про заходи, прийняті на виконання Конвенції. Звіт має містити інформацію про: заг. кількість і типи протипіхот. мін, що зберігаються; виконання програм знешкодження мін, включаючи заг. кількість і типи мін, які вже знешкоджено; заг. кількість і типи протипіхот. мін, залишених для навчання; місце розташування усіх мінних полів; типи, кількість і строк давності встановлених мін та вжиті заходи щодо попередження цив. населення; вжиті на нац. рівні заходи запобігання порушенням Конвенції та покарання порушників (ст. 7). Коли є підстави вважати, що держава-учасниця порушує положення Конвенції, остання передбачає можливість відрядити на її територію комісію, яка має встановити такі факти або спростувати їх (ст. 8), Крім того, д-ви взяли на себе зобов'язання припиняти на своїй території будь-які дії, спрямовані на порушення Конвенції, а також подібні дії осіб, що перебувають під юрисдикцією цих держав, усіма засобами, включаючи заходи адм. і крим. впливу (ст. 9). Для цього нац. зак-во слід привести у відповідність з положеннями Конвенції. У документі передбачено порядок скликання щорічних нарад держав-учасниць (ст. 11) та проведення конференцій з питань перегляду положень Конвенції (ст. 12). Такі конференції скликаються на вимогу однієї або кількох держав-учасниць не раніше як через 5 років після ост. конференції. Поправки приймаються на спец, конференції з питань реалізації Конвенції кваліфікованою більшістю присутніх представників держав (ст. 13). Конвенція не може бути підписана якоюсь з держав із застереженнями (ст. 19).
Є. М. Цибуленко.
