Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тул-тяч arrow ТУРЕЧЧИНА
   

ТУРЕЧЧИНА

Турецька Республіка — д-ва в Зх. Азії та Пд.-Сх. Європі. Більша частина країни (Анатолія) розташована на п-ові Мала Азія, бл. 3 % території (Сх. Фракія) — в Європі, на Пд. Сх. Балканського п-ова. Омивається на Пн. водами Чорного, на Зх.— Егейського, на Пд.— Середземного морів. Європ. частину Т. від азіатської відділяють протоки Босфор і Дарданелли та Мармурове м. В адм. відношенні поділяється на 67 ілів. Карти див. на окремому аркуші, с. 256—257.

Державний лад. Т.— республіка. За конституцією 1982 глава, д-ви — президент, обираний Великими нац. зборами Т. (ВНЗТ) на 7 років. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент у складі 400 депутатів, виконавчу — уряд — рада міністрів.

Природа. Т.— переважно гірська країна, майже вся територія якої зайнята Малоазіатським нагір'ям, у складі якого виділяють Анатолійське плоскогір'я, обмежовано на Пн. Понтійськими горами, на Пд. — горами Тавр. На Сх. Т. лежить Вірменське нагір'я з найвищою вершиною країни — згаслим вулканом Арарат (вис. 5165 м). Вздовж мор. берегів вузькими смугами простягаються низовини. Часто бувають руйнівні землетруси. Європ. частіша Т. являє собою погорбовану рівнину заввишки 40—100 м. У надрах Т. виявлено поклади хромової, вольфрамової, мідної, марганцевої, заліз., цинкової, свинцевої руд, кам. вугілля, нафти, бокситів, ртуті, боратів, корунду, азбесту, флюориту, сірки, фосфоритів, кам. солі та ін. Клімат субтропічний. У примор. районах пересічна т-ра січня від +5 на Пн. до +10° на Пд., у внутр. районах від —5 на Зх. до—15° на Сх., липня відповідно від +22 до +32°, на внутр. плоскогір'ях від +15 до +22°. Опадів на узбережжях випадає від 700 мм (Ізмір) до 2500 мм (Різе), у внутр. районах 200—600 мм на рік. Річки гірські, мілководні

й порожисті, несудноплавні. Найбільші з них — Євфрат, Тігр, Аракс. Найбільше озеро — Ван. Поширені переважно гірські грунти (сіроземи, буроземи, підзолисті), на низовинах — коричневі алювіальні, на Пн. Сх.— червоноземи та бурі гірсько-лісові. Ліси займають бл. 16 % площі Т., гол. чин. в горах. На Анатолійському плоскогір ї поширена рослинність сухих степів та напівпустель, на узбережжях морів — субтропічна.

Населення. Бл. 90 % нас. становлять турки; живуть також курди, араби, лази, греки, туркмени, вірмени та ін. Держ. мова — турецька. Пересічна густота нас.— 57,9 чол. на 1 км2 (1980, перепис). Міське населення становить 45 % (1977). Найбільші міста:Стамбул, Анкара, Ізмір, Адана, Бурса. Історія. Тер. сучас. Т. в різний час входила (повністю або частково) до складу багатьох держ. утворень: Хеттського царства, Лідії, Мідії, д-ви Ахеменідів, д-ви Александра Македонського, д-ви Селевкідів, Понтійського царства, Пергаму, Старод. Риму, Візантії та ін. В 11 ст. тут з'явилися кочові племена тюрків-огузів, що прийшли з Центр. Азії. До 20-х рр. 14 ст. на Пн. Зх. Малої Азії склалося феод. князівство тюрків-огузів на чолі з Османом І, яке згодом стало ядром імперії, названої за ім'ям її засновника Османською. В 14—15 ст. османо-тур. завойовники, яких називали турками-османами, підкорили Малу Азію, більшість країн Балкан, п-ова, Константинополь (1453, перейменований на Стамбул, став центром Османської імперії), поставили у васальну залежність від себе Кримське ханство (1475), Валахію, в 16 ст. підкорили Вірменію, Курдистан, Пн. Месопотамію, Сірію, Палестину, Єгипет, Хіджаз, Алжір, значну частину Угорського королівства, о-ви Егейського архіпелагу, Тріполітанію, Кіпр, Туніс, Молдавію і Буковину, 1672 — Поділля і пд. частину Правобережної України. Протягом кількох століть турки вчиняли грабіжницькі напади на територію України, супроводячи їх руйнуванням і спустошенням міст і сіл, захопленням у полон укр. населення і продажем його в рабство на ринках Стамбула та ін. міст Сходу. З 2-ї пол. 16 ст. через відсутність госп., етнічної і політ. єдності, загострення соціальних відносин, а також внаслідок зміцнення зх.-європ. д-в і Росії Османська імперія почала занепадати. Цьому сприяли також походи запорізьких козаків у Крим (1575—77 і пізніше), на Очаків (1523, 1669, 1688, 1694, 1699), Сіноп (1614), Стамбул (1615) тощо. Т. зазнала поразок у війні з Росією (1569), у битві з іспано-венеціанським флотом біля Лепанто (1571), під Хотином (див. Хотинська війна 1620—21), у Чигиринських походах 1677 і 1678, у битві під Віднем 1683. За умовами рос-тур. Бахчисарайського мирного договору 1681 Т. і Кримське ханство змушені були відмовитися від дальших зазіхань на Лівобережну і частину Правобережної України, визнавши возз'єднання їх з Росією. Наприкінці 17 — 18 ст. від тур. ярма було визволено пд. частину Правобережної України, Поділля й Крим (див. Карловицький конгрес 1698—99, Кючук-Кайнарджійський мир 1774, Ясський мирний договір 1791). Поразки Туреччини у війнах проти Росії (див.

Російсько-турецькі війни 17—19 століть) полегшили визвольну боротьбу й досягнення незалежності народами Закавказзя, Балканського п-ова (див. Адріанопольський мирний договір 1829, Сан-Стефанський мирний договір 1878).

В умовах занепаду Османської імперії посилилися антифеод. сел. і міські рухи (повстання в Анатолії в кін. 16 — 1-й пол. 17 ст., Патрона Халіла повстання), сепаратизм місцевих феодалів. Це змушувало султанську владу в кін. 18—19 ст. вдаватися до проголошення або часткового запровадження деяких реформ (реформи Селіма III і Махмуда II, проголошення Абдул-Гамідом II першої тур. конституції 1876 та ін.). Однак ці реформи не могли відвернути процесу розпаду Османської імперії та поступового перетворення її на напівколонію зх.-європ. д-в. У 1878 в Т. було встановлено самодержавний деспотичний режим ("зулюм"), який був ліквідований Молодотурецькою революцією 1908. Революція, однак, не змінила становища трудящих і нац. меншостей. Керована молодотур. урядом (див. Молодотурки) Т. взяла участь у 1-й світовій війні 1914—18 на боці Німеччини. Війна для Т. закінчилася повною поразкою. Д-ви Антанти нав'язали їй кабальне Мудроське перемир'я 1918. Фактично це був кінець Османської імперії. Війська Великобританії, Франції, Італії і Греції окупували Анатолію. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції. в Т. розгорнувся нац.-революц. рух. З 1919 його очолив М. Кемаль-паша (див. Ататюрк М. К.), від імені якого цей рух здобув назву кемалістського (див. Кемалістська революція). Рад. уряд першим (2.VI 1920) визнав кемалістський уряд і надав тур. народові фінанс. та воєнну допомогу. 16.III 1921 в Москві було підписано рад.-тур. Договір про дружбу і братерство (див. Радянсько-турецькі документи). Аналогічні договори з Т. уклали також рад. республіки Закавказзя (Карс, 13.X 1921) та Рад. Україна (Анкара, 2.І 1922, підчас перебування там місії М. В. Фрунзе). В серпні 1922 тур. війська завдали повної поразки інтервентам. 6.Х 1923 тур. армія вступила в Стамбул. Перемога тур. народу у визвольній боротьбі була закріплена Лозаннським мирним договором 1923 (замінив собою грабіжницький Севрський мирний договір 1920). В ході визвольної боротьби в Т. розв'язувалися завдання бурж.-нац. революції. Проте проведені кемалістами реформи задовольняли лише інтереси буржуазії і поміщиків. Заснована 1920 Комуністична партія Туреччини зазнавала постійного переслідування (вбивство тур. жандармами 1921 групи комуністів на чолі з М. Субхі тощо). 29.Х 1923 Т. була проголошена республікою. 3.III 1924 був ліквідований халіфат. У 1924—34 проведено реформи в галузі держ. устрою, правових відносин, культури й побуту (прийнято респ. конституцію, ліквідовано мусульм. духовні уч-ща і реліг. суд, запроваджено європ. календар і літочислення, відокремлено церкву від д-ви, надано жінкам виборчі права тощо), здійснено ряд прогресивних екон. заходів. Значну екон. і наук.-тех. допомогу Т. подав СРСР. У 1925 між Т. і СРСР було підписано Договір про дружбу і нейтралітет. З 2-ї пол. 30-х рр. тур. уряд почав відходити від нац. принципів. Під час 2-ї світової війни 1939— 45 Т. була офіційно нейтральною, а фактично — невоюючою союзницею Німеччини. В серпні 1944 Т. розірвала дипломатичні відносини з Німеччиною, а в лютому 1945 оголосила їй і Японії війну. В зв'язку зі змінами під час 2-ї світової війни в рад.-тур. відносинах Рад. уряд 19.III 1945 денонсував рад.-тур. договір 1925. З кінця війни в Т. посилився, а після війни став домінуючим вплив імперіалізму США. В 1950—60 уряд Т. формувала Демократична партія (ДП, засн. 1945), яка виражала інтереси великої буржуазії. Зовн. політика Т. в цей час орієнтувалася в основному на США. В кін. 40—на поч. 50-х рр. тур. уряд уклав з США угоду про подання Т. амер. "допомоги"; Т. 1959 надала США свою територію для буд-ва військ, баз. У 1952 Т. вступила в НАТО, 1955—до Багдадського пакту (1959—79 мав назву— СЕНТО). Антидемократична політика уряду Т. викликала невдоволення в країні і привела до держ. перевороту 1960. Уряд ДП (Мендереса) було скинуто, ДП розпущено. 60—70-і рр. характеризувалися загостренням боротьби політ. партій за владу, активізацією демократичного руху. В 1974 у зв'язку з антиурядовим путчем на Кіпрі Т. висадила свої війська на острові, що загострило тур.-грец. відносини і посилило сепаратистський рух серед тур. частини населення Кіпру. В 1975—78 у зв'язку із загостренням амер.-тур. відносин військ. бази США на тер. Т. було закрито. Проте амер. імперіалізм домігся відновлення діяльності своїх баз у Т. В 1980 було підписано амер.-тур. угоду про співробітництво в галузі "спільної оборони та економіки". Внутр. становище Т. в останні роки характеризується наростанням соціально-екон. труднощів, викликаних тривалою орієнтацією Т. на Зх. та участю в НАТО. За цих умов у країні різко загострилися класові суперечності. Активізувалися виступи трудящих і прогресивної громадськості за демократичний шлях розвитку і вихід з НАТО. В той же час неофашист. групи розв'язали в країні кампанію насильства і терору. Неспроможність провідних бурж. партій вирішити проблеми, які стояли перед країною, призвела до того, що 12.IX 1980 керівництво збройними силами здійснило військ. переворот і взяло владу в свої руки. Дію конституції 1961 було припинено, всі політ. партії 1980 заборонено. За законом 17.III 1983 в країні було створено нові партії. 6.ХІ 1983 в Т. відбулися вибори до Великих нац. зборів (парламенту), на яких перемогу здобула Партія вітчизни. Вона запропонувала ряд заходів, спрямованих на зміцнення екон. самостійності Т., поліпшення соціального становища трудящих і забезпечення їхніх демократичних прав. У галузі зовн. політики уряд Т. виступає за широкі міжнар. зв'язки, в т. ч. з СРСР. У той же час він підтверджує обов'язки Т. щодо НАТО. Між Т. і СРСР 1972 підписано Декларацію про принципи добросусідських відносин між ними, 1977 укладено угоду про наук.-тех. і екон. співробітництво, 1978 підписано Політ. документ про принципи добросусідського і дружнього співробітництва. З 1945 Т.— член ООН.

О. Ганусець.

Політичні партії, профспілки.

В 1983 н Т. було створено 15 політ. партій, серед яких: Партія вітчизни (з 1983 формує уряд), Народна партія і Партія національної демократі ї. Комуністична партія Туреччини, засн. 1920, з 1923 — в підпіллі. Конфедерація робітничих профспілок Туреччини, засн. 1952. Єдине профоб'єднання, діяльність якого дозволена.

Господарство. Т.— агр.-індустр. країна з середнім рівнем розвитку капіталізму. Незважаючи на те, що з 1981 частка пром-сті у валовому нац. продукті (31,8%) перевищує частку с. г. (22,0%), у міжнар. капіталістичному розподілі праці Т. залишається агр.-сировинним районом, залежним від іноз. монополій. В країні створено значний держ. сектор, що включає найбільші пром. підприємства, копальні, шахти, електростанції, засоби зв'язку, частину транспорту; запроваджено держ. планування госп. розвитку. Для економіки Т. характерні кризові явища: зростають вартість життя та інфляція, 1982 налічувалося 3,4 млн. безробітних, бл. 950 тис. робітників змушені працювати за кордоном, бл. 25 % нац. бюджету витрачається на воєнні цілі. В структурі пром. виробництва провідна роль належить харчосмаковій (зокрема, цукр., тютюновій, овоче- та фруктоконсервній) і легкій (особливо текст.) пром-сті, що базується на місц. сировині. Видобувають (млн. т, 1981): кам. вугілля — 3,9, буре вугілля — 11,6, нафту — 2,4, залізну — 2,9, хромову — 0,6, марганцеву, мідну, свинцево-цинкову та ін. руди, борати, сірку, селітру, кам. сіль, буд. матеріали тощо. Розвивається чорна і кольорова металургія (виплавка чавуну, сталі, ферохрому, міді, свинцю, алюмінію та ін.). Машинобудування представлене гол. чин. підприємствами по складанню (переважно з імпортних вузлів і деталей) автомашин, тракторів та продукції електроніки (телевізори, радіоприймачі). Виробляють також металообр. і ткацькі верстати, парові котли, судна, локомотиви, вагони, с.-г. машини тощо. Хім. (виробн. мінеральних добрив, кислот, пороху, мила, автопокришок), буд. матеріалів (зокрема, виробн. цементу й скла), деревообр. та ін. галузі пром-сті. Розвинуті кустарні промисли. Частина підприємств збудована з допомогою СРСР, зокрема металург. з-ди в Іскендеруні, алюмінієвий в Сейдішехірі, сірчаної к-ти в Бандирмі, нафтопереробний поблизу Ізміру, деревноволокнистих плит у Артвіні, бавовнопрядильна ф-ка в Газіантепі та ін. У 1981 було вироблено 24,9 млрд. кВт год електроенергії. Гол. пром. центри — Стамбул, Ізмір, Анкара, Адана.

У с. г. зайнято бл. 60 % самодіяльного населення. В обробітку — 27 млн. га землі. Більшість землі належить поміщикам, збереглися феод, пережитки, поширена оренда. Основа с. г.— рослинництво, яке дає 60 % вартості с.-г. продукції. Вирощують (збір, млн. т, 1981): пшеницю — 17,0, ячмінь — 5,9, кукурудзу— 1,3, з технічних: бавовну — 0,5, тютюн — 0,2, цукр. буряки — 11,2, чай, а також фундук, цитрусові, маслини, виноград тощо. Тваринництво має екстенсивний характер, продуктивність його низька. Поголів'я (млн., 1981): великої рогатої ху-

доби — 17,0, овець — 49,6, кіз — 18,9 (у т. ч. ангорської породи — 3,9). У 1981 було виловлено 465 тис. т риби.

Транспорт Т. розвинутий слабо. Довж. (тис. км): з-ць — 8,2 (1982), шосейних шляхів — 60,8.Тоннаж мор. торг. флоту — 2127,9 тис. т. У 1973 відкрито підвісний міст через прот. Босфор. Гол. мор. порти та міжнар. аеропорти — Стамбул, Ізмір. В експорті Т. переважає продукція с. г. (бавовник, тютюн, фундук та ін.), мінеральна сировина (переважно руди чорних і кольорових металів), тканини тощо. Довозять машини і устаткування, трансп. засоби, товари широкого вжитку тощо. Осн. торг. партнери — країни Європейського економічного товариства, США, Японія. Розвиваються торг. відносини з СРСР та ін. соціалістичними країнами.

Грош. одиниця — тур. ліра. За курсом Держбанку СРСР 1000 тур. лір = 2,75 крб. (січень 1984).

А. М. Гаджі-зоде.

Медичне обслуговування. В 1975 в країні було 57,1 тис. лікарняних ліжок (21,9 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу подавали 21,7 тис. лікарів (5,5 лікаря на 10 тис. ж.). В 1975 працювали 5046 зубних лікарів, 7002 фармацевти. Підготовку лікарів здійснюють (на 1974) медичні факультети 5 університетів і 7 вищих медичних шкіл.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. У 1924 в країні прийнято закон про обов'язкове поч. навчання, 1973 — про обов'язкову 8-річну освіту. Однак, за даними 1975, навіть поч. освітою охоплено 90 % дітей: серед дорослого населення рівень письменності становив 44,5 %. Поч. школа 5-річна (2 + 3), середня — 6-річна і складається з 3-річної проміжної школи й 3-річного ліцею, у старших класах учнів розділяють по гуманітарному і природничо-матем. напрямах. Профес. освіту здобувають на відповідних курсах, у т. ч. і при великих підприємствах (без відриву від виробництва). В 1978/79 навч. р. було понад 42 тис. поч. шкіл (5,6 млн. учнів), 3,3 тис. серед. шкіл (1,6 млн. учнів). Серед. спец. освіту лають профес. ліцеї й ін-ти, учителів для поч. шкіл готують 2-річні пед. коледжі, для проміжних шкіл — 3-річні та для ліцеїв — 4-річні пед. коледжі. Вищу освіту здобувають в ун-тах, академіях і вищих школах, причому частина цих навч. закладів повної вищої освіти не дає. В 1978/79 навч. р. у Т. налічувалося 66 вищих навч. закладів (181,4 тис. студентів), у т. ч. 18 ун-тів. Найбільші ун-ти: Стамбульський (засн. 1453), Анкарський (засн. 1946); спеціалізовані ун-ти: Стамбульський технічний (засн. 1773), Середньосхідний технічний в Анкарі (засн. 1956), ун-т Хаджеттепе в Анкарі (засн. 1967) — найбільший центр підготовки мед. працівників; провінційні ун-ти— Егейський в Ізмірі (засн. 1955), ім. Ататюрка в Ерзурумі (засн. 1957) та ін. У країні немає єдиної системи наук. установ і єдиного координаційного центру, деякі функції його виконують Держ. планова орг-ція, Тур. наук.-тех. дослідницьке т-во й ряд м-в. Осн. масу н.-д. робіт виконують ун-ти, н.-д. групи при м-вах. Наук. робота проводиться Тур. н.-д. товариством, Анкарським центром ядерних досліджень, Брит. ін-том археології в Анкарі та ін. Найбільші б-ки: Нац. (засн. 1946), Анкарського університету (засн. 1950) і Великих національних зборів Т. (засн. 1920), усі — в Анкарі, б-ка Стамбульського ун-ту (засн. 1925) та ін. Музеї: Археол. музей (засн. 1923), Етногр. музей (засн. 1927) — в Анкарі, Музей собору св. Софії (засн. 1934), археол. музеї, Музей-палац Топкапи — в Стамбулі та ін.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 в Т. видавалося бл. 370 щоденних газет заг. тиражем 1353 тис. прим. і бл. 500 ін. періодичних видань (більшість тур. мовою). Найвпливовіші щоденні газети: "Адалет" ("Справедливість", з 1962), "Бариш" ("Мир", з 1972), "Гюнайдин" ("Добрий день", з 1968), "Джумхурієт" ("Республіка", з 1923), "Міллієт" ("Нація", з 1950), "Ресмі газете" ("Офіційна газета", з 1920) — урядовий вісник. Найзначніші журнали: "Янки" ("Ехо", з 1972), "Еді гюн" ("Сім днів", з 1972), "Озгюр ін-сан" ("Вільна людина", з 1972). Анатолійське агентство (АА) засн. 1920. Є акціонерним т-вом, більшість акцій належить урядові. Тур. інформ. агентство (ТХА) засн. 1950 (акціонерне т-во). Т-во радіомовлення і телебачення засн. 1964. Радіомовлення — з 1927. На закордон мовлення ведеться англ., араб., болг., грец., нім., перс., рум., сербохорватською,тур., урду і франц. мовами. Телебачення — з 1968.

Література. В Т. здавна існує усна нар. творчість. Писемна л-ра зародилася в 13 ст. і до поч. 19 ст. розвивалася під певним впливом перс. і араб. л-р. Перша писемна пам'ятка —"Турецький диван Султана Веледа" — складена в кін. 13 — на поч. 14 ст. Наступниками Султана Веледа були Юнус Емре. якого сучасне тур. літературознавство вважає основоположником тур. нар. поезії, та Ашик-паша. В 14—16 ст. під сильним впливом перс. л-ри розвивалася високоху-дож. й витончена, але чужа й недоступна для народу т. з. двірцева поезія. Найвідоміші її представники: Хамді Челебі, Ахмет-паша, Неджаті Іса, Махмуд Баки, поетеса Міхрі Хатун. З серед. 17 ст. "двірцева поезія" занепадає. Один з останніх уславлених поетів-ліриків того періоду — Ахмет Недім. Новий етап розвитку літ. життя пов'язаний з т. з. періодом Танзимату (реформи в Османській імперії в 30—60-х pp. 19 ст.). Починаючи з цього часу літературі притаманні розширення тематики, жанрів, прагнення подолати впливи араб. й перс. л-р. У драмах, комедіях, новелах, романах, поемах письменники 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. Ібрагім Шінасі, Намик Кемаль, Шемсеттін Самі, Ахмед Мідхат та ін. пропагували ідеї просвітительства, висміювали й засуджували деспотичні феодально-мусульманські традиції, насильницькі шлюби тощо. Поети Реджаїзаде Махмут Екрем, Абдулхак Хамід Тархан уперше в турецькій поезії почали застосовувати європейські віршові розміри. Посилився інтерес до фольклору (Мехмед Тевфік).

У кін. 19 ст. у зв'язку з деспотичним режимом ("зулюмом"), запровадженим султаном Абдул-Гамідом II, л-ра вступила в період застою. Молодотур. революція 1908 і скасування "зулюму" дали поштовх дальшому розвиткові л-ри, яка в наступні 10—15 років пройшла складний і суперечливий шлях від спроб відродити принципи "чистого мистецтва" і оспівування давнини до пропаганди ідей бурж. націоналізму, пантюркізму і песимізму, що особливо посилилося в умовах поразки Т. в 1-й світовій війні. В л-рі того часу виділялася творчість поета Тевфіка Фікрета. Після перемоги кемалістської революції л-ра вступила в період піднесення. Тематика боротьби широко висвітлювалася у творах Халіде Едіп Адивар, Решада Нурі Гюнтекіна, Хюсейна Рахмі Гюрпинара, Якуба Кадрі Караосманоглу, Ака Гюндюза та ін. Виник демократичний напрям, пов'язаний з іменами Сабахаттіна Алі, Садрі Ертема, Решада Еніса Айгена, Суад Дервіш, Орхана Велі Каника, Меліха Джевдета Андая, Октая Рифата Хорозчу та ін. Видатним явищем прогресивної л-ри стала творчість письменника-комуніста Хікмета Назима Рана. Посилення реакції в Т. в 40—50-х рр. негативно позначилося на розвиткові літ. процесу.

Провідне місце в сучас. прогресивній л-рі Т. займають твори таких письменників-реалістів, як Фаїк Саїд, Джахід Ситки Таранджи, Зія Осман Саба, Кемаль Тахір, Фазил Хюсню Дагларджа, Зія Ямач, Азіз Несін, Орхан Ханчерліоглу, Фахрі Ердінч, Неджаті Джумали, Яшар Кемаль, Дженгіз Тунджер, в яких порушено вузлові проблеми політ. і екон. життя країни, нерозв'язаність агр. питання, безробіття, тяжка доля тур. робітників у країнах Зх. Європи, реліг. фанатизм тощо. Розвиваються прогресивна драматургія (п'єси Халдуна Танера, Четіна Алтана, Реджаїзаде Більгінера), літ. критика (праці Рауфа Мут-луая, Бехчета Неджатігіля та ін.). В перекладі рос. та укр. мовами видано багато творів тур. письменників. На Україні питаннями розвитку тур. л-ри, вивчення тур. мови займалися Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства (ВУНАС), її друкований орган журн. "Східний світ". Укр. мовою твори Азіза Несіна, Р. Н. Гюнтекіна, Орхана Велі Каника, Сабахаттіна Алі, Садрі Ертема, О. Ханчерліоглу, Назима Хікмета, Яшара Кемаля та ін. виходили в перекладах А. Кримського, П. Тичини, О. Га-нусця, Г. Халимоненка.

О. І. Ганусець.

Архітектура. На тер. Т. збереглися численні пам'ятки худож. культури Греції Старод., д-в епохи еллінізму, Візантії (див. Софії храм). У кін. 12—13 ст. будували міста (Конья та ін.), оточені фортечними мурами з цитаделлю в центрі та ізольованими один від одного кварталами. Для культової архітектури характерні композиції з айванами та відкритими подвір'ями або з центр. залом, перекритим куполом (медресе Індже-мінаре у Коньї, 1262—68). В цей час будували караван-сараї та лазні, декоровані рельєфами з геом. та стилізованим рослинним орнаментом. На архітектуру 14 — 1-ї пол.15 ст. мав вплив досвід сельджуцьких будівничих, для кін. 15—16 ст. характерне творче використання візантійських традицій (будівлі арх. Сінана). В 16—19 ст. у містах споруджували медресе, мавзолеї (гробниця Роксолани у Стамбулі, 16 ст.; іл. див. на окремому аркуші до ст. Меморіальні споруди, т. 6, с. 448—449), вишукано оздоблені фонтани (фонтан султана Ахмеда у Стамбулі, 17 ст.), в кін. 19 ст. у будівлях простежуються елементи європ. еклек тизму. В 20 ст. широко розгорнулися містобудівні роботи. Якщо в 1-й пол. 20 ст. буд-во велося гол. чин. європ. архітекторами, то з 50-х рр. розвивається нац. школа тур. архітектури (арх. Е. Онат, С. X. Ельдем та ін.), яка поєднує форми європ. неокласицизму або функціоналізму з традиційними елементами (мавзолей Кемаля Ататюрка, 1953, арх. Е. Онат, О. Арда; будинок Турецького істор. т-ва, 1966, арх. Т. Джансевер; готель "Стад", 1970, арх. М. Хепгюлер та ін.; всі — в Анкарі).

Образотворче мистецтво. На тер. Т. збереглися пам'ятки первісного, давньосхідного (хеттського та ін.), давньогрец., елліністичного, рим. та візант. мистецтва. У 12—13 ст. склалася художня культура, що зросла на грунті місцевих малоазійських культурних традицій і ввібрала в себе Іран., Ірак., вірм. та азерб. культурні впливи. В цей час розвивалися різні види декор.-ужиткового мист.: ткацтво, килимарство, худож. обробка металу, різьблення на дереві. В період могутності Османської імперії, в 16 ст., розквітло мистецтво мініатюри, для якої характерні багатофігурні сцени, різкість ліній малюнка, яскравість локальних кольорів (художники Насух, Осман, Нігярі). Серед декор. мистецтв цього часу провідне місце належало архітектурній (панно і фризи з плиток з підглазурним орнаментальним розписом) і побутовій (посудини з багатоколірними, реалістично трактованими квітковими мотивами) кераміці. В 16 — на поч. 17 ст. високого рівня досягли килимарство (центр — Ушак), художня обробка кістки, шкіри, металу. Традиції мистецтва мініатюри в 1-й пол. 17 ст. продовжили Календер і Накші. У 2-й пол. 17—18 ст. мініатюра стала схожою на європ. живопис, зародився станковий живопис. У 2-й пол. 19 ст. живописці працювали в руслі європ. школи як в дусі академізму, так і під впливом реалістичного напряму (О. Хамді-бей та Сеїт-бей). На початку 20 ст. поширилися принципи імпресіонізму і постімпресіонізму (Н. 3. Гюран, І. Чалли, Ф. Ду-ран, X. А. Ліфіж). З кін. 20-х рр. 20 ст. в образотворчому мист. Т. поширилися експресіонізм, кубізм, конструктивізм, а з 50-х рр. 20 ст.— абстрактне мистецтво. Ряд майстрів, поєднуючи досвід новітніх європ. течій з традиціями хеттської пластики (живописець і графік Дж. Толлу, скульптор X. Гезер), тур. мініатюри Я декор. мист. (живописець і графік

Н. Берк, І. Балабан, графік М. Аслиєр), прагнуть створити сучасний художній національний стиль. Деякі митці зберігають зв'язок з традиціями тур. мініатюри (живописець і графік Т. Заїм). У країні розвиваються кераміка, килимарство та ін. види декоративно-ужиткового мистецтва.

Т. Г. Морозова.

Музика. Тур. музичний фольклор близький до фольклору iн. тюрк. народів Серед. Азії, Казахстану, Азербайджану. Традиційна музика пов'язана з арабо-іран. культурою. Розрізняють твори з мелодією невеликого діапазону, з рівномірним ритмом (кирик хава) і твори з мелодією широкого діапазону, що не мають чітких метроритмічних схем (узун хава). Існує багато ладів (макамів), але з них 13—15 — основні. Своєрідна ритміка: трапляються ритми на 20 і більше долей; використовуються непарні розміри. В Т. поширений унісонний спів. Муз. інструменти: струнні — кеманча, саз; духові — кавеле (пастушача флейта), балабан, зурна; ударні — давул, деф, дурбука. Танці з інструм. і вокально-інструм. супроводом (зейбек, халай, херон, бар), а також без муз. супроводу (чоловічі, в яких ритмічний акомпанемент утворюється ударами меча або кинджала по щиту тощо). Серед композиторів 17—18 ст.— Бухурі-заде Мустафа Ітрі-ефенді та вчений-енциклопедист

Д. К. Кантемір. У 19 ст. утворилася тур. композиторська школа (Осман Ібрагім, Алі Рза-бей, Неджіп Везір-заде та ін.). Практично розвиток профес. музики почався після утворення Тур. Республіки (1923). Цьому сприяла творчість композиторів Джемаля Рашіда Рея, Хасана Фаріда Алнара, Улві Джемаля Еркіна, Ахмета Аднана Сайгуна, Неджіля Кязіма Аксеса. Серед відомих музикантів — композитори Бюлент Тарджан, Ілхан Усманбаш. У Т. працюють оперні театри в Анкарі (50-і рр. 20 ст.) і Стамбулі (1960); Театр оперети (1928, Анкара); симф. оркестри — президентський (в Анкарі, створений з придворного військ. оркестру, 1826), Стамбульський міський (1943), Ізмірського філармонічного т-ва (1962); консерваторії — в Стамбулі (1923), Анкарі (1936), Ізмірі (1951). У Стамбулі проводиться Міжнар. муз. фестиваль. В СРСР, зокрема на Україні, виступали тур. піаністка І. Бірет, співачки Л. Генджер, С Корад та ін. Укр. хореограф А. Шикеро та художник Є. Лисик поставили балет "Легенда про любов" А. Мелікова в оперному театрі в Анкарі.

Театр. Джерела профес. театру — в нар. творчості, в її найцікавіших проявах — ляльковому (див. Театр ляльок) і тіньовому театрах (карагьоз), майданових іграх (орта оюну). У 18 ст. почали виникати перші любительські трупи, діяльність яких сприяла народженню профес. театру. В 50-х роках 19 ст. Наум Ефенді збудував у Стамбулі перше театр. приміщення — "Наум тіятросу". В 60-х роках тут почали свої виступи випускники театр. шкіл. У 1869 було створено вірм. театр "Гедік-паша", де йшли вистави також і тур. мовою. Театр очолив режисер і актор Гюллю Акоп (Вардовян). У репертуарі — п'єси

У. Шекспіра, Ф. Шіллера, Ж. Б. Мольєра, В. Гюго, а також нац. драматургів — Намика Кемаля, Ахмеда Мідхата, Шемсеттіна Самі. В кін. 19 ст., під час правління султана Абдул-Гаміда II, театр. життя занепало. В 1884 було закрито театр "Гедік-паша". Після 1908 активізувалася діяльність любительських та напівпрофес. труп, репертуар яких складався з п'єс тур. драматургів Намика Кемаля, Д. Шахабеддіна, Ака Гюндюза, X. Фахрі та ін. В 1914 у Стамбулі було відкрито нац. театр "Дарюль-бедаї Османі" ("Османський храм мистецтва"). Серед акторів цього театру були перші актриси-турчанки Афіфе, Періхан, Бехіре, Байза та ін. З 1927 цей театр очолив Мухсін Ертугрул, який 1925, 1927, 1934 і 1973 відвідав Рад. Союз, ознайомився з життям рад. театру, вивчав Станіславського систему (працював разом з К. С. Станіславським і В. Е. Мейєрхольдом). У 1933 театр "Дарюльбедаї Османі" було перетворено на Міський театр, в репертуарі — "Живий труп", "Анна Кареніна" Л. Толстого, "Ревізор", "Одруження" М. Гоголя,"На дні" М. Горького, "Всіма забутий", "Череп" Назима Хікмета, "Голуба блискавка" Ака Гюндюза, "Герой", "Батьківщина" Ф. Нафиза та ін. Театр підтримував творчі зв'язки з театрами Москви, Ленінграда, Баку. Найвідоміші актори театру цього періоду: Г. Бедіє, X. Кемаль, Р. Боран, А. Різа. В роки 2-ї світової війни в Анкарі було створено Держ. театр (згодом Великий театр; оперна і драм. трупи), Малий театр, Дитячий театр. Камерний театр. У Стамбулі працюють: Драм. театр, Театр драми і комедії, "Кадикей тіятросу", Новий театр, приватні — "Арена тіятросу", "Азак", "Бульвар", "Дормен", "Генар" та ін. Всього в Стамбулі — бл. двадцяти театр. колективів. Серед відомих акторів— В. Зобу, Г. Еркал, Й. Енал, А. Ферай, А. Алган. Існують також університетські театри: "Джеп тіятросу", Молодіжний театр. Театр тех. ун-ту, Театр Академії мистецтв. Деякі трупи популяризують нар. театр карагьоз та орта оюну. В Стамбулі виходить щомісячний журн. "Тіятро" ("Театр", з 1969). П'єси Назима Хікмета, перекладені мовами народів СРСР, йдуть

у драм. театрах, зокрема, рос. мовою ("Дамоклів меч", Одес. рос. Драм. театр ім. А. В. Іванова, 1960; Навчальний театр-студія Київ. ін-ту театр. мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, 1983) і укр. мовою ("Легенда про любов", 1953; "Всіма забутий", 1959; обидві — в Харків. укр. драм. театрі ім. Т. Г. Шевченка).

І. Г. Посудовська.

Кіно. Перший документальний фільм було знято 1914. В 1915 створено Центр. армійське управління з питань кінематографії. Перші худож. фільми—"П'ятірня" і "Лазутчик" (обидва — 1917, реж. Седат Сімаві). В 1919 брати К. і Ш. Седен-ефенді створили в Стамбулі першу фірму по прокату фільмів, перетворену 1922 на кіностудію "Кемаль-фільм", де видатний майстер турецького театру Мухсін Ертугрул екранізував оперети, зняв історичні картини і драми на сучасні сюжети (найзначніший фільм—"Вогняна сорочка", 1923, за Халіде Едіп Адивар). У 1928 Мухсін Ертугрул очолив кіно-фірму "Іпек-фільм", де створено перший тур. звуковий фільм "На вулицях Стамбула" (1931), кінокартину "Нація прокидається" (1933). В 1934 рад. режисери зняли в Т. художньо-документальні фільми: С. Юткевич —"Анкара — серце Туреччини",

Е. Шуб — "Туреччина на піднесенні". Вийшли фільми, створені Назимом Хікме-том: "Симфонія Стамбула" (1934), "Назустріч сонцю" (1937). Після 2-ї світової війни відкрито кілька кіностудій. Серед фільмів — "Біла хустина" (1955, реж. Л. Акад), "Чужий у місті" (1962, реж. X. Рефіг), "Помста змій" (1962, реж. М. Ерксан), "Нескінченна дорога" (1965, реж. Д. Сахироглу), "Надія" (1970), "Плач" (1971), "Батько" (1972), "Товариш" (1974; всі — реж. Й. Гюней), "Бедрана" (1974, реж. С. Дуру), "Пропаща Еміне" (1975, реж. О. Кавур), трилогія "Наречена", "Весілля" і "Кровна помста" (1973—75, реж. Л. Акад), "Автобус" (1976, реж. Т. Окан). У 1978 було випущено рад.-тур. фільм "Легенда про кохання" (реж. А. Ібрагімов). У числі провідних акторів — Т. Шорай, Ф. Гірік, Йилдиз Кентер, М. Юн.

Г. І. Халимоненко.

Літ.: СССР и Турция. 1917 — 1979. М., 1981; Новичев А. Д. История Турции, т. 1—3. Л., 1963—73; Проблемы истории Турции. М., 1978; Га-нусець О. І. Державний устрій Туреччини в період Республіки. К., 1961; Удовиченко II. П. З історії зовнішньої політики УРСР (1919—1922 рр.). К., 1957; Черніков І. Ф. Радянсько-турецькі відносини в 1923—1935 рр. К., 1962; Ганусець О. І. Сусідам треба дружити. К., 1966; Черников И. Ф. В интересах мира и добрососедства. К., 1977; Еремеев Д. Е. На стыке Азии и Европы. М., 1980; Розалиев Ю. Н. Экономическая история Турецкой Республики. М., 1980; Крымский А. Е. История Турции и ее литературы, т. 1-2.. М., 1910-16; Кримський А. Історія Туреччини та її письменства, т. 2, в. 2. К., 1927; Гарбузова В. С. Поэты средневековой Турции. Л., 1963; Гарбузова В. С. Поэты Турции XIX в., в. 2. Л., 1970; Гарбузова В. С. Поэгы Турции первой четверти XX века. Л., 1975; Кямилев X. У истоков современной турецкой литературы. М., 1967; Алькаева Л., Бабаев А..Турецкая литература. М., 1967; Алькаева Л. О. Сюжеты и герои в турецком романе. (Конец XIX — начало XX в.). М., 1966; Алькаева Л. О. Из истории турецкого романа. 20—50-е годы XX в. М.. 1975; Меликов Т. Д. Турецкая поэзия 60-х — начала 70-х годов. М., 1980; Утургаури С. Н. Турецкая проза 60 —70-х годов. Основные тенденции развития. М., 1982; Гусейнов А. А. Турецкое кино. М., 1978. туреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.ua

туреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.ua

туреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.uaтуреччина - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази