Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow опе-орд arrow ОПІР МАТЕРІАЛІВ
   

ОПІР МАТЕРІАЛІВ

— наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість і стійкість конструктивних елементів споруд і машин, пов'язана з вивченням фізико-механічних властивостей і особливостей структури матеріалів, з яких вони виготовлені. Ґрунтується на законах і висновках теоретичної механіки, але, на відміну від неї, вивчає рівновагу і рух реальних тіл — тобто тіл, що деформуються під дією зовн. чинників (навантаження, т-ри тощо); в експериментальній частині використовує положення фізики і матеріалознавства. Завдання О. м. полягають у встановленні матем. співвідношень між зовн. силами, геом. розмірами конструктивних елементів, деформаціями і силами пружності, що виникають від зовн. сил; у розроблянні інженерних теорій міцності, на основі яких перевіряють міцність конструктивних елементів у складному напруженому стані. При виведенні матем. співвідношень приймають гіпотези: про суцільність матеріалу (атомістична теорія дискретної будови матеріалу не враховується); про однорідність та ізотропність (див. Ізотропія) матеріалу; про його ідеальну пружність (розміри тіла повністю відновлюються, коли навантаження перестає діяти); про лінійну залежність між напруженнями і деформаціями (див. Гука закон). Вдаються також до гіпотез: про плоскі перерізи (всі поперечні перерізи тіла, плоскі до деформування, залишаються такими самими при деформуванні), про малість переміщень (вони незначні порівняно з розмірами тіла, що деформується) тощо. При виведенні розрахункових формул застосовують розрахункові схеми. Осн. об'єктами вивчення в О. м. 6 прямо- чи криволінійний стрижень, або брус (див. Кривий брус в опорі матеріалів), і пластина (зокрема, оболонка). Розрахункові характеристики матеріалу в різних умовах навантаження й взаємодії з навколишнім середовищем (у т. ч. в умовах глибокого вакууму, надвисоких і наднизьких т-р, радіації) одержують на основі експериментальних досліджень, використовуючи спец. випробувальні машини і вимірювальні прилади. За результатами досліджень будують цільові діаграми "напруження — деформації", встановлюють границі текучості, міцності і характеристики пружності матеріалу, що дає змогу визначати найбільш напружені зони у розрахунковому елементі, його деформації і переміщення. Порівнюючи за допомогою цільових діаграм розрахункові величини напружень і деформацій з допустимими (див. Допустиме напруження), визначають на стадії проектування або перевірки розміри і форму конструктивних елементів, які мають забезпечити надійну й економічну експлуатацію споруди (машини). Вперше необхідність застосування аналітичних методів розрахунку елементів споруд замість емпіричних правил обґрунтував Г. Галілей. Велике значення для розвитку О. м. мали дослідження Д. Бернуллі, Р. Гука, Л. Ейлера, ПІ. О. Кулона, К. О. Мора, Л. М. А. Нав'є, А. Ж. Сен-Венана, С. П. Тимошенка, Т. Юнга, вітчизн. вчених О. М. Динника, Д. І. Журавського, М. В. Остроградського, Ф. С. Ясинського та ін. В СРСР проблеми О. м. вивчають у Ін-ті проблем механіки АН СРСР, Ін-ті металургії АН СРСР, Ін-ті машинознавства (Москва), Ін-ті механіки полімерів АН Латв. PCP, Механіки інституті АН УРСР, Міцності проблем інституті АН УРСР, Електрозварювання інституті імені Є. О. Патона АН УРСР та ін. н.-д. установах.

Літ.: Феодосьев В. И. Сопротивле-ние материалов. М., 1974: Сопротивление материалов. М., 1975; Писаренко Г. С. [та ін.]. Сопротивление материалов. К.. 1979.

Г. В. Ісаханов.

 

Схожі за змістом слова та фрази