Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow плану-плют arrow ПЛЕХАНОВ
   

ПЛЕХАНОВ

Георгій Валентинович [29.ХІ (11.XII) 1856, с. Гудаловка, тепер Краснінського району Липецької обл.— ЗО.V 1918, Теріокі, тепер Зеленогорськ Ленінгр. обл.; похований у Ленінградії — діяч рос. і міжнар. Робітн. і соціалістичного руху, перший теоретик і пропагандист марксизму в Росії. Н. в дрібнопомісній дворянській сім'ї. Закінчив Воронезьку військ. гімназію (1872), вступив до Костянтинівського юнкерського училища в Петербурзі (1873), перейшов до Петерб. гірничого ін-ту (1874), який залишив 1876, включившись у рух революц. народництва (з 1875). Виступив з антиурядовою промовою на першій рос. політ. Казанській демонстрації 1876. Брав активну участь у діяльності народницької орг-ції "Земля і воля", після її розколу 1879 очолив "Чорний переділ". Рятуючись від репресій царизму, емігрував у Швейцарію (1880). До Лютневої революції 1917 жив у Франції, Італії та ін. зх.-європ. країнах. На основі глибокого вивчення творів К. Маркса і Ф. Енгельса, досвіду рос. революц. руху, боротьби зх.-європ. пролетаріату у 1882—83 порвав з народництвом, став на позиції марксизму. Заснував у Женеві першу рос. марксистську організацію — групу "Визволення праці" (1883). Наступні 20 років — вершина революц. діяльності П. В цей час, за визначенням В. І. Леніна, "він дав багато чудових творів, особливо проти опортуністів, махістів, народників" (Повне зібр. тв., т. 25, с. 210). У працях "Соціалізм і політична боротьба" (1883), "Наші незгоди" (1885), "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" (1895) та ін. П. піддав нещадній критиці теорію і тактику народників, обгрунтував необхідність заснування в Росії марксистської партії, склав перші проекти її програми (1883, 1885). П. вів боротьбу проти міжнар. ревізіонізму (див. Бернштейніанство) та його рос. різновидів — "легального марксизму" і "економізму", анархізму й анархо-синдикалізму; в галузі філософії — проти неокантіанства, вульгарного матеріалізму тощо. Мав тісні зв'язки з багатьма діячами зх.-європ. революц. руху, брав активну участь у роботі Інтернаціоналу 2-го, був добре знайомий з Ф. Енгельсом (з 1889), який високо оцінював революц. діяльність П. В 1895 вперше зустрівся з В. І. Леніним у Швейцарії, встановив зв'язки з петербурзьким "Союзом боротьби за визволення робітничого класу". Разом з В. І. Леніним редагував газ. "Искру" (1900—03) і журн. "Заря" (1901—02). Праці П. нелегально транспортувалися в Росію і сприяли становленню марксистських поглядів у рос. революц. русі, в т. ч. на Україні. Присвятив багато праць філософії марксизму, аналізові історії рос. сусп. думки, питанням марксист, естетики. В боротьбі проти ідеалізму в соціологічних концепціях приділив велику увагу захистові і конкретизації ідей історичного матеріалізму ("Про матеріалістичне розуміння історії", 1897; "До питання про роль особи в історії", 1898, та ін.). П. виступав проти ідеалістичного розуміння мистецтва, різко критикував декадентство і бурж. індивідуалізм, відстоював сусп. значення л-ри і мистецтва, хоч не поділяв ленінського принципу їхньої партійності. Пропагував революц.-демократичні погляди В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. Г. Чернишевського. В рецензії на збірку віршів Т. Г. Шевченка підкреслював глибоку народність його творчості. Але вже в працях П. цього періоду були помилкові твердження, які привели його після Другого з'їзду РСДРП на позиції меншовизму. П. не зумів творчо застосувати марксизм у нових істор. умовах, не зрозумів характеру розвитку країни в епоху імперіалізму і пролет. революцій, не бачив переміщення центру міжнар. революц. руху в Росію. Він виступив проти розвинутих В. І. Леніним найважливіших положень марксизму: про союз робітничого класу і селянства, гегемонію пролетаріату в бурж.-демократичній революції і переростання її в соціалістичну революцію. Відстоював провідну роль у революції ліберальної буржуазії, вважав помилковою тактику більшовиків у революції 1905—07 в Росії, спрямовану на збройне повстання, вважав головною парламентську форму боротьби.

В роки реакції очолив групу меншовиків-партійців. У 1908—12 виступав проти махізму, але, не бачачи його зв'язку з кризою в природознавстві, критикував абстрактно. Під час 1-ї світової війни стояв на позиціях оборонства і соціал-шовінізму. Після Лютн. революції 1917 повернувся до Росії. Вважав Велику Жовтн. соціалістичну революцію несвоєчасною, заперечував можливість побудови соціалізму у відсталій агр. країні, якою була, на його думку, Росія, але на відміну від більшості меншовиків не вів активної боротьби проти Рад. влади. В. І. Ленін високо цінив П. як визначного вченого-марксиста. Він писав: "Не можна стати свідомим, справжнім комуністом без того, щоб вивчати — саме вивчати — все, написане Плехановим з філософії, бо це найкраще в усій міжнародній літературі марксизму" (Повне зібр. тв., т. 42, с. 280). Непримиренно викриваючи меншовицькі позиції П., В. І. Ленін підкреслював, що праці П. спрямовані проти ревізіоністів, опортуністів, на захист революц. марксизму, зберігають свою актуальність у гострій ідеологічній боротьбі.

В Ленінграді відкрито будинок-музей Г. В. Плеханова, встановлено пам'ятник; у м. Липецьку — музей Г. В. Плеханова.

Тв.: Избранные философские произведения, т. 1—5. М., 1956—58; Философско-литературное наследие Г. В. Плеханова, т. 1—3. М., 1973—74; Укр. перекл.— До питання про роль особи в історії. К., 1957; До питання про розвиток моністичного погляду на історію. К., 1958; Естетика і література. К., 1960.

Літ.: Листування К. Маркса і Ф. Енгельса з російськими політичними діячами. К. 1953; Ленін В. І. Повне зібрання творів [Про Г. В. Плеханова див. предметний покажчик Довідкового тому до Повного зібрання творів В. І. Леніна]; К. Маркс, Ф. Энгельс и революционная Россия. М., 1967; Митин М. Б. Историческая роль Г. В. Плеханова в русском и международном рабочем движении. М. 1957, Сидоров М. И.,Г. В. Плеханов и вопросы истории русской революционно-демократической мысли XIX в. М., 1957; Чумаченко В. Г. Г. В. Плеханов — выдающийся теоретик и пропагандист марксизма. М., 1960; Чагин Б. А. Г. В. Плеханов и его роль в развитии марксистской философии. М.—Л., 1963; Полянский Ф. Я. Плеханов и русская экономическая мысль М., 1965; Николаев П. А. Эстетика и литературные теории Г. В. Плеханова. М., 1968; Чагин Б. А., Курбатова И. Д. Плеханов. М., 1973; Йовчук М., Курбатова И. Плеханов. М., 1977; Горський В. С. Спадщина Г. В. Плеханова в історико-філософських дослідженнях в Українській PCP. В кн.: Філософія на Україні періоду будівництва соціалізму. К, 1980.

3. В. Першина.

Плеханов - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази