Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow меро-мец arrow МЕХАНІКА
   

МЕХАНІКА

[грец.— мистецтво побудови машин] — наука про найпростішу форму руху матерії — механічний рух. М., вивчаючи механічні рухи матеріальних тіл, враховує найзагальніші властивості речовини (протяжність, масу тощо) і не враховує її молекулярної будови. Рух матерії з врахуванням корпускулярних властивостей вивчають методами квантової механіки; якщо досліджують рухи з швидкостями, сумірними з швидкістю світла, — користуються законами релятивістської механіки (див. Відносності теорія). Початковий зміст М.— учення про рух матеріальних точок і абсолютно твердих тіл з швидкостями, набагато меншими за швидкість світла,— значно розширився, і на основі механіки класичної утворився цілий ряд наук. напрямів і окремих наук. Усі наук, проблеми, які охоплює М., ділять на три розділи: загальна M., М. рідини і газу та М. де-формівного твердого тіла. В кожному з цих розділів відповідно до характеру розв'язуваних задач розрізняють: статику — учення про рівновагу тіл під дією сил, кінематику — вчення про геом. властивості руху тіл та динаміку — вчення про рух тіл під дією сили. До заг. М. відносять: аналітичну механіку, динаміку твердого тіла, в т. ч. небесну механіку, балістику, теорію гіроскопів, теорію стійкості руху, а також теорію коливань, біомеханіку, заг. теор. питання М., експериментальну техніку тощо. Основу розділу М. рідини і газу становлять: гідроаеромеханіка, до якої входять теорія ідеальної й реальної рідини, теорія хвиль, турбулентності, пограничного шару, фільтрація тощо; газова динаміка, яка розглядає надзвуковий рух і ударні хвилі, рух плазми, горіння, теорію вибухів; а також тех. теорії — аеродинаміка літальних апаратів, теорія гідротех. споруд і машин, динаміка морів і океанів, теорія корабля, вентиляція та ін. До розділу М. деформівного твердого тіла відносять: теорію деформування тіл, в першу чергу теорію пружності й пластичності, реологію, тех. теорію розрахунку пластин, оболонок, стрижнів та ін. елементів конструкцій; теорію міцності, втомленості й руйнування твердих тіл; механіку грунтів і сипких тіл; будівельну механіку і опір матеріалів. Основоположником М. є Г. Галілєй, який запровадив поняття прискорення та сформулював закон інерції. Осн. закони динаміки встановив І. Ньютон. Аналітичний апарат М. розроблений в працях Ж. Лагранжа, Ж. Д'Аламбера, Л. Ейлера, И.Бернуллі, У. Гамільтона, М. В. Остроградського, К. Якобі. Значний внесок у розвиток М. зробили вітчизн. вчені-механіки М. Є. Жуковський, О. М. Ляпунов, С. О. Чаплигін, І. В. Мещерський, О. М. Крилов, Г. К. Суслов та ін. Розвиток М. в Українській PCP пов'язаний з працями академіків АН УРСР О. М. Динника, Д. О. Граве, Г. М. Савіна, А. Д. Коваленка, М. О. Кільчевського. Питання М. вивчають ін-ти АН УРСР, зокрема Гідромеханіки інститут, Машинобудування проблем інститут, Механіки інститут, Міцності проблем інститут, Прикладних проблем механіки і математики інститут, Прикладної математики і механіки інститут, Фізико-механічний інститут, кафедри ряду вузів республіки.

Літ.: Кільчевський М. О. Курс теоретичної механіки, т. 1—2. К., 1955 —57; Тимошенко С. П. Курс теории упругости. К., 1972; Ишлинский А. Ю. Механика как основа познания природы и база творений техники. В кн.: Теоретическая механика во втузах. М., 1975; Лойцянский Л. Г. Механика жидкости и газа. М.р 1978; Савин Г. Н. Механика деформируемых тел. К., 1979.

О. О. Горошко.

 

Схожі за змістом слова та фрази