Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow сван-сева arrow СВІТОВИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПРОЦЕС
   

СВІТОВИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

— сукупність усіх революційних, антиімперіалістичних рухів і сил: світової системи соціалізму, міжнародного комуністичного руху, національно-визвольного руху. С. р. п. за своєю сутністю є процесом переходу людства від капіталізму до соціалізму, виявом глибокого конфлікту між потребами розвитку продуктивних сил і відживаючими капіталістичними виробничими відносинами, процесу, який загострився на етапі науково-технічної революції. Магістральний напрям С. р. п. визначений боротьбою двох суспільних систем — капіталістичної і соціалістичної в світовому масштабі, специфічною формою якої є мирне співіснування д-в з різним соціальним ладом. У новітній час розвиток С. р. п. пройшов три етапи. Перший охоплює період з жовтня 1917 до поч. 40-х рр. У цей період здійснилася перша в історії людства переможна Велика Жовтнева соціалістич на революція, яка відкрила епоху заг. революц. оновлення світу — епоху революц. переходу людства від капіталізму до соціалізму. Перемога Жовтня стала гол. подією 20 ст., що докорінно змінила хід сусп. розвитку й поклала початок загальній кризі капіталізму. Вона вперше в історії повалила владу експлуататорських класів, встановила диктатуру пролетаріату, відкрила шлях до будівництва комуністичного суспільства. Велика Жовтн. соціалістична революція зробила величезний революціонізуючий вплив на робітн. клас усіх країн, на становлення міжнар. комуністичного руху, розвиток антиколоніальної боротьби пригноблених народів. Революц. рух охопив усі континенти. В обстановці могутнього піднесення класової боротьби перед міжнар. пролетаріатом постало завдання по згуртуванню революц. сил, розриву з опортунізмом усіх гатунків, об'єднанню робітників усіх країн на принципах міжнар. пролет. солідарності й пролет. інтернаціоналізму. Почався процес утворення комуністичних партій. У 1919 був утворений Комуністичний Інтернаціонал. Яскравим виявом піднесення пролет. руху стали Листопадова революція 1918 в Німеччині, утворення Угорської, Баварської, Бременської та Словацької рад. республік. У країнах Європи і США розгорнувся масовий рух на захист Рад. Росії від імперіалістичної інтервенції (див. "Руки геть від Росії"). В колоніях і напівколоніях — Кореї, Китаї, Індії, Ірані та ін.— ширилася нац.-визвольна боротьба. Для першого періоду С. р. п. характерні й нові форми робітн., молодіжного та сел. рухів (див. Червоний Інтернаціонал профспілок. Селянський Інтернаціонал, Комуністичний Інтернаціонал Молоді, Міжнародна робітнича допомога, Міжнародна організація допомоги борцям революції), політ. виступи пролетаріату Великобританії (див. Червона п'ятниця. Загальний страйк 1926 у Великобританії), Австрії (1927, 1934), Болгарії (див. Вересневе антифашистське повстання 1923 в Болгарії), Німеччині (див. Гамбурзьке повстання 1923), Іспанії (див. Іспанська революція 1931—39), Франції (страйки 1934, створення Народного фронту 1935) та ін. В перший період С. р. п. розгорнувся масовий антифашист. рух народів ряду країн проти відкритої терористичної диктатури великої буржуазії (див. Антифашистські конгреси у Парижі, Антифашистський конгрес діячів культури 1936), проти мілітаризму (див. Амстердамський антивоєнний конгрес 1932). Другий етап С. р. п. охоплює 40 — серед. 50-х рр. Характеризується збройною боротьбою між соціалізмом та імперіалізмом, спробою останнього за допомогою своєї ударної сили — фашизму — задушити першу в світі соціалістичну д-ву — СРСР, зупинити С. р. п. Нав'язана гітлерівською Німеччиною рад. народові війна (див. Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу 1941—45) була найбільшим воєн. виступом світової реакції проти соціалізму, міжнар. робітн. і комуністичного руху. Визвольна боротьба рад. народу проти нацистської Німеччини та її союзників змінила політ. характер другої світової війни 1939—45, зумовила переростання війни з боку сил, що протистояли гітлерівському блокові, в антифашистську, визвольну. СРСР став осн. оплотом народів у їхній боротьбі проти фашизму. В різних країнах Європи та Азії розгорнувся масовий антифашист. Рух Опору, який мав загальнодемократичний характер, об'єднував у своїх рядах усі патріотичні течії. Гол. силою Руху Опору був робітн. клас, керований компартіями. В цьому плані він став своєрідною формою класової боротьби і відіграв важливу роль у визволенні народів європ. і азіат. континентів від нім.-фашист та япон. загарбників. У багатьох країнах антифашист. боротьба завершилась масовими збройними повстаннями. Розгром нім. фашизму й япон. мілітаризму при вирішальній ролі СРСР створив сприятливу обстановку для боротьби трудящих за соціалізм. В результаті успішного здійснення революції в ряді європ. і азіат. країн склалася світова система соціалізму, виникла нова форма політ. організації суспільства — народна демократія, одна з форм диктатури пролетаріату, що відобразила своєрідність розвитку соціалістичної революції в умовах послаблення імперіалізму та зміни співвідношення сил на користь соціалізму. Поглибилась криза капіталістичної системи, прискорився С. р. п. Одним з виявів цього було наростання нац.-визвольного руху. Від колоніальної системи відпали країни Індокитаю (1945), Індія, Пакистан (1947), Шрі-Ланка (1948), в 1954 почалася національно-демократична революція в Алжірі. На новий щабель піднявся загальнодемократичний рух: 1945 були створені Всесвітня федерація профспілок, Міжнародна демократична федерація жінок, Всесвітня федерація демократичної молоді, 1949 організаційно оформився Рух прихильників миру. На третьому, сучас. етапі С. р. п. в СРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство й розгорнулося будівництво матеріально-технічної бази комунізму, в ряді європ. соціалістичних країн завершено створення основ соціалізму й почався процес побудови розвинутого соціалістичного суспільства. На шлях соціалістичного будівництва стала перша країна амер. континенту — Куба, що ввійшла до складу світової системи соціалізму. Успіхи СРСР та ін. країн соціалізму, зростання впливу комуністичних партій на маси, поглиблення заг. кризи капіталізму, ідейний крах реформізму суттєво змінили умови класової боротьби на користь трудящих. У країнах капіталу загострився страйковий рух, що став могутньою зброєю робітн. класу в боротьбі за свої права, демократію і соціальний прогрес. У 1973—76 кількість страйкарів зросла з 17,4 млн. до 27,5 млн. чол. За неповними даними, за перші 9 місяців 1980 в страйках та ін. масових виступах проти капіталістичної експлуатації брали участь бл. 52—53 млн. трудящих. Виступи робітн. класу дедалі більше набувають форми загальних страйків. Під його керівництвом сформувався антимо-нополістичний фронт широких мас трудящих, які борються проти фінанс. олігархії, мілітаризації економіки, різних форм дискримінації, загрози неофашизму. Боротьба за єдиний фронт і демократію, що розгорнулася в світі капіталу, є складовою частиною боротьби за соціалізм. Відбулися національно-визвольні революції в десятках країн Азії і Африки, які добилися політ. незалежності. Колоніальну систему імперіалізму було зметено. Існування світової системи соціалізму відкрило перед народами країн, що визволилися, перспективу нац. відродження, досягнення екон. незалежності, молоді д-ви дістали міцну підтримку в боротьбі проти наступу неоколоніалізму. Наприкінці 70-х pp. активізувався визвольний рух у Лат. Америці. Найважливішими подіями сучас. С. р. п. стали XXII—XXVI з'їзди Комуністичної партії Радянського Союзу, міжнар. наради комуністичних і робітн. партій 1957, 1960, 1969, конференції комуністичних і робітн. партій Європи в Кардових Варах (1967), Берліні (1976), зустріч у Парижі (1980) (див. окремі статті). Прийняті ними колективні документи присвячено насущним завданням боротьби проти імперіалізму, за єдність комуністичних і робітн. партій, усіх прогресивних сил сучасності. На новий ступінь піднявся загальнодемократичний рух прихильників миру, спрямований проти мілітаризму, на стримування гонки озброєнь, усування загрози ядерної війни (див. Всесвітні асамблеї, конгреси і конференції на захист миру). Невід'ємною складовою частиною С. р. п. є боротьба між комуністичною і бурж. ідеологіями як відображення в духовному житті людства істор. процесу переходу від капіталізму до соціалізму. В нових умовах з новою силою довів свою життєвіс ть марксизм-ленінізм — теорія і програма світового робітн. і комуністичного руху, методологія революц. мислення й революц. дії. Буржуазія мобілізує всі засоби ідеологічного впливу, намагаючись зупинити зростанні впливу марксизму-ленінізму на маси. Гол. ставку реакція робить на антикомунізм, на розвиток націоналізму, шовінізму, расизму. КПРС та ін. марксистсько-ленінські партії виходять з того, що непримиренна боротьба проти бурж. ідеології, ревізіонізму, догматизму, сектантства в робітничому русі — необхідна умова зміцнення єдності міжнар. комуністичного і робітн. руху, успішного будівництва соціалізму і комунізму Сучасна епоха — епоха докорінних соціальних перетворень. Гол. рушійною силою С. р. п. є світова соціалістична співдружність, що йде в авангарді боротьби народів проти гніту монополій, за мир. демократію й соціальний прогрес.

А. В. Кудрицький

 

Схожі за змістом слова та фрази