КОНВЕНЦІЯ, ЩО ВИЗНАЧАЄ ДЕРЖАВУ, ВІДПОВІДАЛЬНУ ЗА РОЗГЛЯД ЗАЯВ ПРО НАДАННЯ ПРИТУЛКУ, ПОДАНИХ В ОДНІЙ
(Дублінська конвенція 1990) — міжнар.-правовий документ, прийнятий державами — членами Ради Європи 15.VI 1990 у м. Дубліні (Ірландія). Розроблена на основі Женевської конвенції про статус біженців 1951 з поправками, внесеними Нью-Йоркським протоколом про статус біженців 1967. Складається з преамбули та 22 статей.
Метою документа є, як вказано у преамбулі, формування простору без внутр. кордонів, в якому забезпечується свобода пересування людей відповідно до положень Договору про утворення Європейського економічного співтовариства (Римського договору 1957) з поправками, внесеними Єдиним європейським актом 1986. У Конвенції зазначено: критерії, за якими визначається д-ва, що зобов'язана розглядати заяву про надання притулку будь-якого іноземця до будь-якої держави — члена Європейських співтовариств; процедура розгляду заяви про надання притулку; коло обов'язків держави-учасниці, відповідальної за розгляд заяви; питання, з яких держави-учасниці обмінюються думками; характер інформації, необхідної для розгляду індивід, заяви; порядок створення комітету для врегулювання складних ситуацій при застосуванні Конвенції та порядок внесення змін до неї.
