Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Д-деп arrow ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО СОЦІАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ І БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДІТЕЙ, ОСОБЛИВО ПРИ ПЕР
   

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО СОЦІАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ СТОСОВНО ЗАХИСТУ І БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДІТЕЙ, ОСОБЛИВО ПРИ ПЕР

-міжнар. документ. Прийнята 41-ю сесією га ООН 3.ХІІ 1986. Складається з преамбули, З частин і 24 статей.

Посилаючись на осн. док-ти з прав людини, ГА ООН у преамбулі Декларації підтверджує шостий принцип Декларації прав дитини 1959, згідно з яким кожна дитина має зростати в сімейному колі, бути оточеною піклуванням і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Водночас, зважаючи на те, що в сучас. світі є багато дітей, яких покинули батьки або які стали сиротами внаслідок насилля, внутр. безпорядків, збройних конфліктів, стих, лиха, екон. криз, загострення соціальних проблем, у Декларації визначено ті стандарти, які допоможуть з усією відповідальністю вирішувати долю таких дітей, передаючи їх на виховання або для усиновлення, надаючи першочергового значення якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У частині «А» — «Загальне благополуччя сім'ї та дитини» — викладено основоположні принципи Декларації:

кожна д-ва повинна приділяти першочергову увагу благополуччю сім'ї та дитини (ст. 1); благополуччя дитини залежить від благополуччя сімї (ст. 2);

піклуватися про дитину зобов'язані насамперед її власні батьки (ст. 3); якщо батьки не дбають про свою дитину або якщо піклування не здійснюється належним чином, то слід розглянути питання про те, щоб дитиною опікувалися родичі батьків дитини, про передачу дитини на виховання в ін. сім'ю або про усиновлення, або, в разі необхідності, про влаштування дитини в спец, заклад (ст. 4). При розгляді всіх цих питань гол. умовою має бути якнайповніше врахування інтересів дитини і особливо її потреби в любові та постійному піклуванні про неї (ст. 5);

особи, відповідальні за процедури передачі дітей на виховання чи усиновлення, мусять мати професійну або ін. відповідну підготовку (ст. 6);

уряди повинні визначати ефективність діяльності національних служб, які займаються піклуванням про дітей, і вживати відповідних заходів (ст. 7);

дитина завжди повинна мати ім'я, громадянство і законного представника, її не можна позбавляти імені, громадянства або законного представника внаслідок передачі на виховання, усиновлення або встановлення будь-якого ін. альтернативного режиму, якщо при цьому вона не отримує нового імені, громадянства або законного представника (ст. 8);

особи, відповідальні за піклування про дитину, повинні визнавати бажання переданої їм на виховання або усиновленої дитини знати про своє походження, якщо тільки це не суперечить найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина «В» Декларації — «Передача дітей на виховання» — включає осн. умови, яких слід дотримуватися для забезпечення інтересів дітей, що передаються на виховання: передача дітей на виховання має регулюватися зак-вом (ст. 10);

виховання дитини в ін. сім'ї, хоча і є тимчасовим за своїм характером, може тривати, в разі необхідності, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не виключає повернення дитини до її власних батьків або її усиновлення до настання повноліття (ст. 11); у вирішенні всіх питань про передачу дитини на виховання в ін. сім'ю належну участь повинні брати майб. прийомні батьки, і, якщо це можливо, сама дитина та її власні батьки;

компетентні органи влади або установи мають здійснювати контроль за забезпеченням благополуччя дитини (ст. 12). Ост. частина Декларації («С») — «Усиновлення» — містить положення, які регулюють процес усиновлення:

осн. метою усиновлення є забезпечення пост, сім'ї для дитини, про яку не можуть піклуватися її батьки (ст. 13); при розгляді можливого вибору для усиновлення особи, відповідальні за усиновлення дитини, повинні вибрати найсприятливіші для дитини умови (ст. 14); батькам дитини, майб. прийомним батькам і, залежно від обставин, самій дитині слід надавати достатньо часу і забезпечувати належні консультації для найшвидшого вирішення питання про її дальшу долю (ст. 15); установи або служби опіки і піклування повинні ще до усиновлення переконатися у тому, які взаємовідносини можуть скластися між усиновлюваною дитиною і майб. прийомними батьками; зак-во має забезпечити, щоб дитина була визнана законним членом прийомної сім'ї і могла користуватись усіма випливаючими із цього правами (ст. 16); якщо дитину неможливо передати в ін. сім'ю на виховання чи для усиновлення або забезпечити належне піклування про неї у країні її походження, то, як альтернативне вирішення питання про забезпечення дитини сім'єю, може розглядатись її усиновлення за кордоном (ст. 17);

урядам слід запровадити політику, зак-во і ефективний контроль для захисту інтересів дітей, усиновлюваних за кордоном. Усиновлення за кордоном повинно, якщо це можливо, здійснюватися лише в разі, коли у від-повід. д-вах розроблено такі заходи (ст. 18); необхідно встановити політику та ухвалити, де це потрібно, закони про заборону викрадення дітей та вчинення будь-яких ін. дій з метою їх незаконної передачі (ст. 19);

усиновлення за кордоном має, як правило, здійснюватися через компет. органи або установи із застосуванням гарантій і норм, подібних до тих, що діють при усиновленні в країні походження. У жодному разі усиновлення не повинно вести до одержання сторонами, які беруть у ньому участь, невиправданої фін. вигоди (ст. 20); при усиновленні за кордоном через осіб, що виступають як представники майб. прийомних батьків, особливу увагу потрібно приділяти питанню захисту правових і соціальних інтересів дитини (ст. 21); питання про усиновлення за кордоном може розглядатися тільки після того, як встановлено, що немає жодних юрид. перешкод для усиновлення дитини і що будуть подані відповідні док-ти, необхідні для завершення процедури усиновлення, напр., згода компет. органів. Треба також встановити, що дитина справді зможе переїхати в країну майб. прийомних батьків і одержати їхнє громадянство (ст. 22);

при усиновленні за кордоном у кожній із країн, які беруть у цьому участь, має бути забезпечено юрид. силу такого усиновлення (ст. 23);

у тих випадках, коли громадянство дитини інше, ніж громадянство майб. прийомних батьків, необхідно повністю враховувати як зак-во д-ви, гр-нином якої є дитина, так і зак-во д-ви, гр-нами якої є майб. прийомні батьки. У цьому зв'язку слід належним чином враховувати культурне і реліг. виховання та інтереси дитини (ст. 24). Декларація має рекомендац. характер, і це підкреслено в її преамбулі. Однак враховуючи факт, що нині існує ціла система міжнародних актів, спрямованих на захист прав дітей (найперше, Декларація прав дитини 1959, Конвенція про права дитини 1989, Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1995), в якій чільне місце посідає даний док-т, у держав та їх компетентних органів не може виникати моральних сумнівів щодо доцільності втілення у життя його положень.

Літ.: Резолюции и решения, принятые Ген. Ассамблеей на сорок первой сессии 16 сент. — 19 дек. 1986 года. Н.-Й., 1987.

Ю. I. Нипорко.

 

Схожі за змістом слова та фрази