(від грец. — море і — сила), океанічна платформа — відносно стійка в тектонічному відношенні область ложа океану, що характеризується переважно низхідними вертикальними рухами земної кори. Т. охоплюють обширні (50— 60 % ) площі океанічного ложа між серединно-океанічними хребтами і підніжжям материкового схилу або зовн. краєм глибоководних жолобів. У будові земної кори Т. беруть участь неущільнені осадки різного походження, ущільнені осадочно-вулканогенні відклади і "базальтовий" шар, що лежить на верхній мантії. Т. перетинають субширотні трансокеанічні глибинні розломи протяжністю до 3—4 тис. км. В орографічному відношенні Т. відповідають абісальні (див. Абісаль) слабо погорбовані рівнини, рельєф яких на окремих ділянках ускладнений плато, океанічними валами, гайотами (плоско вершинними горами) тощо. В межах Т. утворюються залізо-марганцеві конкреції, які, крім заліза і марганцю, містять кобальт, нікель і мідь.
Ю. М. Довгаль.
|
