(нім. Lack, одн.; першоджерело — санскр. лакша) — розчини синтетичних або природних плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках, які після нанесення тонким шаром на поверхню й висихання утворюють достатньо міцні й монолітні покриття, що утримуються на поверхні за рахунок міжмолекулярних сил адгезії. Л. відомі з давніх часів. Так, ще в 2-му тис. до н. е. у Китаї виготовляли Л. на основі соку лакового дерева. Осн. складовою частиною Л. є плівкоутворюючі речовини. Крім них та розчинника, до складу лаків входять також спец. добавки: сикативи, пластифікатори, стабілізатори, антипірени, отверджувачі тощо, які надають Л. ті чи інші властивості.Більшість плівкоутворюючих речовин — олігомери, що переходять у процесі формування плівок (внаслідок хім. реакцій) у неплавкі нерозчинні полімери. Рідше — це високомолекулярні сполуки, що утворюють плівку за рахунок фіз. процесу випаровування розчинника. Залежно від типу плівкоутворюючої речовини Л. бувають масляні, смоляні, ефіро-целюлозні та ін. Л. застосовують для захисних, декоративних та електроізоляційних покриттів на дереві, пластмасах, металах та ін. матеріалах. Додаючи пігменти та наповнювачі, з Д. одержують емалі та фарби, широко застосовувані у пром-сті для антикорозійного захисту металів. Див. також Лакофарбова промисловість, Лакофарбові матеріали.
Літ.: Дринберг А. Я. Технология пленкообразующих веществ. Л., 1955; Гольдберг М. М. Материалы для лакокрасочных покрытий. М., 1972; Лакокрасочные покрытия. Пер. с англ. М., 1968.
С. І. Омельченко.
