(КЗпП УРСР) — єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано норми, що регулюють трудові відносини робітників і службовців у республіці. Діючий КЗпП прийнятий Верховною Радою УРСР відповідно до Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю 10.XII 1971 (введений у дію з 1.VI 1972). КЗпП УРСР складається з преамбули й 18 глав, до яких увійшло 265 статей Преамбула містить заг. характеристику й осн. принципи соціалістичної організації праці, підкреслює єдність екон. і соціально-політ. бази народів усіх союзних республік, рівноправність громадян у галузі праці тощо. Глави кодексу присвячено: заг. положенням; колективному договору, трудовому договору, робочому часу; часу відпочинку; заробітній платі, гарантіям та компенсаціям трудовим; гарантіям при покладенні на робітників і службовців матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, орг-ції; трудовій дисципліні; охо рані праці; праці жінок, праці молоді (див., зокрема. Молоді робітники, Молоді спеціалісти), пільгам для робітників і службовців, які поєднують роботу з навчанням; трудовим спорам; професійним спілкам, участі робітників і службовців в управлінні виробництвом; держ. соціальному страхуванню; нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. Втілення в життя нової Конституції СРСР і конституцій союзних та авт. республік є основою нової систематизації та дальшого вдосконалення республ. законодавства щодо права на працю та ін. соціальних прав.
Літ.: Кодекс законів про працю Української РСР. Науково-практичний коментар. К., 1977.
