Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow тб-тел arrow ТЕАТРОЗНАВСТВО
   

ТЕАТРОЗНАВСТВО

— наука про театр. галузь мистецтвознавства. До Т. належать теорія та історія театру (зокрема, акторського і режисерського мистецтва, драми, сценографії), психологія сценічної творчості і сприймання її глядачем, техніка сцени, критика (аналізує окремі вистави і визначає їхню ідейно-художню цінність), планування і керування театр. справою, театр. джерелознавство і бібліографія. Т. вивчає всі види і форми сценічного мистецтва: драматичний театр. оперу, балет, оперету, пантоміму, дитячий, ляльковий, телевізійний і радіотеатри. Т. вивчає як професійний, так і самодіяльний театр. Т. як наука склалося у 20-і рр. 20 ст. Проте зародки його є і в працях античного періоду, зокрема у Арістотеля .("Поетика"), Горація ("Мистецтво поезії"). У 16—17 ст. в Зх. Європі почався процес вивчення нової драми і театрів епохи Відродження, барокко і класицизму (Д. Трістіно, Ц. Скалігер,

Л. Кастельветро, Ж. Шаплен, Ф. Е. Обіньяк, П. Корнель, Ж. Расін, Н. Буало, Д. Драйден, Д. Мільтон та ін.). В 2-й пол. 17 ст. з'явилися перші праці з історії англ. і франц. театрів. Представники Просвітительства (кін. 17 — поч. 19 ст.) осмислювали передусім теорію драми класицизму, просвітительського реалізму (Вольтер, Д. Дідро — у Франції, К. Гольдоні, К. Гоцці — в Італії, Г. Лессінг — в Німеччині) і сентименталізму (Е. Юнг — в Англії, Ж. Ж. Руссо, Л. С. Мерсьє— у Франції, Й. Г. Гердер,

Я. М. Ленц, Й. В. Гете, Ф. Шіллер — в Німеччині). Теорію шкільного театру у країнах Зх. Європи в 16—18 ст. викладали у різних курсах поетики, що були видані (Я. Понтан, А. Донаті, Я. Масеніо,

М. Сарбевський, Ф. Ланг). На Україні (17— 1-а пол. 18 ст.) і в Росії (1-а пол. 18 ст.) з'явився ряд поетик, що містили розділи, присвячені теорії шкільної драми (зокрема, "Про поетичне мистецтво" ф. Прокоповича, 1705; "Сад поетичний" М. Довгалевського, 1736—37). У 30-і рр. 18 ст. в Росії з'явилися статті, в яких наголошувалося на суспільному призначенні театру. У статтях О. Сумарокова, В. Лукіна, Д. Фонвізіна,

М. Новикова утверджувалась теорія драми і театру, просвітительського класицизму (2-а пол. 18 ст.). У кін. 18 — на поч. 19 ст. почалося формування рос. театр. критики (І. Крилов, П.Плавильщиков,

М. Карамзін, В. Жуковський, О. Шаховський) та історії театру

(Я. Штелін, І. Дмитревський). Епоха романтизму в зх.-європ. театрі знайшла відображення в теоретичних трактатах і маніфестах 1-ї пол. 19 ст. (А. Шлегель, Л.Тік, Е. Т. А. Гофман, Ф. Грільпарцер — в Німеччині,

Ж. де Сталь, Ф. Гізо, Стендаль, В. Гюго, О. де Бальзак — у Франції,

Дж. Г. Байрон, П. Б. Шеллі — в Англії). В Росії 1-ї пол. 19 ст. прогресивні тенденції театр. критики відобразилися у працях М. Гнєдича,

П. Вяземського. Біля джерел реалістичної естетики рос. театру стояли

О. Пушкін і М.Гоголь. У 19 ст. у Т. сформувався революц.-демократичний напрям (у 40— 50-х рр.— В. Бєлінський, О. Герцен.

М. Некрасов, у кін. 60-х рр — М. Чернишевський, М. Добролюбов,

М. Салтиков-Щедрін). Реалізм у театрі відстоювали в 40— 60-і рр.

Ф. Коні, І. Панаєв, М. Лєсков, О. Островський, в 70— 90-і рр. — л. Толстой, В. Немирович-Данченко; в кін. 19 — на поч. 20 ст— А. Чехов,

В. Брюсов, М. Горький, А. Кугель, Ю. Беляєв, В. Ярцев та ін. В цей же період вийшли перші праці з укр. Т. (І. Франко, М. Вороний, С. Чарнецький та ін.). У зх.-європ. Т. 2-ї пол. 19 — початку 20 ст. відбились суперечливі процеси. У Франції Е. Золя висунув програму натуралістичного театру, теоретики символізму в театр. мистецтві (С. Маларме, Г. Крег та ін.) спиралися на ідеалістичні філос. течії. Проти натуралізму, символізму виступив Р. Роллан. В Англії нову соціальну драму захищав Б. Шоу. В Німеччині у театр. естетиці і критиці революційно-демократичні традиції діячів 30—40-х рр. 19 ст. (Г. Гейне, Д. Вінберг) продовжували К. Гуцков, Г. Лаубе, синтез різних мистецтв у театрі утверджував Р. Вагнер. У США, обстоюючи розвиток реалістичної нац. драми, виступав У. Уїтмен. У 19 — на поч. 20 ст. інтенсивно розвивалося дослідження історії європ. театру (театрознавчі праці мали емпіричний, фактографічний характер, були написані без аналізу акторського і режисерського мистецтва). Наука Т. у загальних рисах сформувалася на поч. 20 ст. з появою праці нім. театрознавця

М. Германа "Дослідження з історії німецького театру середніх віків і Відродження" (1914), в якій вперше розроблено принципи дослідження театру. Рад. Т. утвердилось після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Його становлення відбувалося в боротьбі з впливами вульгарного соціологізму, пролеткультівськими тенденціями. Рад. Т. грунтується на методологічних засадах марксистсько-ленінської естетики, методі соціалістичного реалізму. В 20-і рр. у галузі Т. продовжували працювати В. Всеволодський Гернгрос, Б. Варнеке, О. Дживелегов, В. Філішов,

С. Ігнатов, які прийшли в Т. в дожовтневий час, почали працювати П. Марков, С. Дурилін, О. Гвоздєв, С. Мокульський, С. Данилов, у 30-і рр. — Г. Бояджієв, Б. Ростоцький, Г. Гоян, М. Чушкін, М. Зограф,

Ю. Калашников та ін., на Україні в 20—30-і рр. працювали О. Кисіль,

П. Руліни. Я. Мамонтов, О. Білецький, Й. Шевченко, у. повоєнний час — М. Йосипенко, Й. Кисельов. Серед сучасних рад. театрознавців:

Ю. Дмитрієв, О. Кайдалова, О. Анікст, К. Рудницький, Л. Солнцева,

А. Образцова (РРФСР), Ю. Костюк,І. Волошин, Ю. Бобошко,

Ю. Станішевський (УРСР), В. Нефед, А. Соболевський (БРСР),

Д. Джанелідзе, Е. Гугущвілі, H. Шалуташвілі (Груз. РСР), С. Різаєв (Вірм. РСР), М. Рахманов (Узб. РСР), Н. Нурджанов (Тадж. РСР), К. Каск (Ест. РСР) та ін. Велике значення для розвитку Т. мають видання теоретичних праць рад. режисерів: К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, О. Попова, Г. Товстоногова та ін. Здійснено такі капітальні видання з Т.: "История советского драматического театра" (т. 1—6. М., 1964—66), "Очерки истории русской театральной критики. Конец 18 — начало 20 в." (кн. 1—3. Л., 1975—79), "История русского драматического театра" в семи томах (т. 1—6. М., 1977—82), "История советского театроведения. 1917—1941" (1981), зокрема на Україні — "Український драматичний театр. Нариси історії" (т. 1—2. К., 1959—67), "Шляхи і проблеми розвитку українського радянського театру" (К., 1970). Театрознавча робота проводиться у Всесоюзному н.-д. ін-ті мистецтвознавства (Москва), Ленінгр. ін-ті театру, музики та кінематографії, в Мистецтвознавства, фольклору та етнографії Інституті імені М. Т. Рильського АН УРСР (Київ), в н.-д. ін-тах та мистецьких вузах ін. республік, зокрема в Київському інституті театрального мистецтва імені I. К. Карпенка-Карого. Питання Т. висвітлюється в журналах "Театр" (Москва), "Український театр" (Київ), періодичних наук. збірниках "Вопросы театра" (Москва), "Театр и драматургия", "Экономика и организация театра" (Ленінград), "Театральна культура" (Київ).

Літ.: История европейского искусствознания. От античности до конца XVIII века. М., 1963; История европейского искусствознания. Первая половина XIX века. М., 1965; История европейского искусствознания. Вторая половина XIX века — начало XX века, кн. 1—2. М., 1969: Современное искусствознание за рубежом. М., 1964; Современное искусствознание Запада. О классическом искусстве XIII— XVIII вв. М., 1977; История советского театроведения. М., 1981.

Р. Я. Пилипчук.