Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow нас-нач arrow НАТО
   

НАТО

(англ. NATO; North Atlantic Treaty Organization — Організація Північноатлантичного договору) — агресивне воєнно-політ. угруповання 15 зх. держав. Договір про створення НАТО підписано 4.IV 1949 у Вашінгтоні. В НАТО входять: з 1949 — США, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Ісландія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, з 1952 — Греція і Туреччина, з 1955 — ФРН. Блок НАТО, створений з ініціативи США і при їхній панівній ролі, спрямований проти соціалістичних країн і нац.-визвольних рухів, посідає провідне місце в системі замкнутих воєнно-політ. угруповань, створених зх. д-вами після 2-ї світової війни. Географічна сфера впливу НАТО (відповідно до вашінгтонського договору) охоплює територію всіх його учасників і поширюється на "район Північної Атлантики — на північ від тропіка Рака". Договір обґрунтовує втручання НАТО у внутр. справи його учасників, напр. у разі виникнення революц. ситуації в окремій з країн-учас-ниць. Договором не визначено строк його дії, хоча декларується право виходу через 20 років після підписання або через рік після денонсації. В 1966 з воєнної орг-ції НАТО вийшла Франція, залишившись учасником договору. З серпня 1974 по жовтень 1980 у воєнній орг-ції блоку не брала участі Греція, яка була змушена повернутися під тиском реакц. кіл країни. Агресивне спрямування НАТО спонукало соціалістичні країни створити оборонну Організацію Варшавського Договору (1955), яка на відміну від НАТО відкрита для будь-якої держави. Країни Північноатлантичного блоку за роки його існування вчинили понад сто агресивних акцій, з яких найнебезпечніші: 1945—54— у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі; 1948—51 — на Філіппінах; 1948— 54 — у Малайзії; 1950—53 — у КНДР; 1954 — у Гватемалі; 1954— 62 — в Алжірі; 1955—59 — на Кіпрі; 1956 — в Єгипті; 1958 — у Лівані, Йорданії; 1960—62, 1964 — у Конго (Кіншаса); 1965 -у Домініканській Республіці; 1969—75 — у Камбоджі, Лаосі; 1978 — у Заїрі (див. також Агресія США у В'єтнамі, Карибська криза 1962). Воєнні витрати НАТО неухильно зростають. У 1949 вони становили 18,7 млрд. дол., 1969 досягли 106,4 млрд. дол., а 1979— перевищили 200 млрд. доларів (без Греції і Туреччини); 3/4 їх припадає на США. НАТО постійно відхиляє пропозиції країн соціалістичної співдружності про розпуск воєнно-політ. союзів, ліквідацію їхніх воєнних орг-цій або про укладення акта про ненапад. У травні 1978 на зустрічі керівників д-в, що входять до НАТО, затверджено довгострокову програму кількісного і якісного нарощування озброєнь до 1993 (підтверджено рішення, прийняте в травні 1977, про збільшення воєнних витрат на 3% на рік, враховуючи інфляцію). В 1978 на сесії ради НАТО у Вашінгтоні розглянуто питання про розширення сфери впливу НАТО в зв'язку із зростанням нац.-визвольного руху. Мирну ініціативу, висунуту Рад. Союзом у жовтні 1979 про скорочення в односторонньому порядку чисельності рад. військ і певної кількості воєнної техніки в Центр. Європі, не було підтримано з боку НАТО. Всупереч широким протестам світової громадськості Рада НАТО у грудні 1979 в Брюсселі прийняла рішення про виробництво і розміщення в зх.-європ. країнах бл. 600 нових надсучасних амер. ядерних засобів серед. радіуса дії — крилатих ракет "Томагавк" і балістичних ракет "Першінг-2".

Найвищий керівний орган НАТО — сесія Ради НАТО (скликається два рази на рік), в період між сесіями керівні функції здійснює Постійна рада і Військ. к-т. У рамках НАТО постійно діють три спец. органи — К-т планування оборони, Група ядерного планування і "Єврогрупа", до складу якої входять міністри оборони зх.-європ. країн—учасниць НАТО, крім Франції і Ісландії. Виконавчий орган — Міжнар. секретаріат на чолі з ген. секретарем. Штаб-квартира — в Брюсселі (до 1966— в Парижі).

Літ.: Смирнова В. П. НАТО проти розрядки. К. 1980.

І. М. Кравченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази