(від лат. delictum - провина, проступок і грец. ????? — слово, вчення) — наука про правопорушення {делікт). Складова частина загальної теорії права. На відміну від наук цивільного, труд., адм. і крим. права, які досліджують відповідно цивільні, дисциплін., адм. та крим. правопорушення під властивим для кожної з них кутом зору, Д. має справу з цими правопорушеннями в цілому. її цікавить правопорушення не просто як окр. факт, а як форма масового соціального явища — деліктності. Правопорушення у цьому контексті є не тільки основою відповідних правовідносин, а й формою вияву взаємовідносин сусп-ва та особи. Дослідження правопорушення як соціально-правового явища та пов'язаних з ним правовідносин і є предметом Д. Складовими цього предмета є питання, що стосуються: змісту правопорушення як юрид. факту і суспільно шкідливого явища; суб'єкта і об'єкта, суб'єктивного та об'єктивного аспектів правопорушення; сутності й правового регулювання юрид. відповідальності; порядку застосування юрид. санкцій тощо. У рамках Д. досліджуються також умови і причини правопорушень та заходи щодо запобігання цим негат. явищам і ліквідації їх наслідків.
Див. також Деліктна відповідальність.
Літ.: Коваль Л. В. Адм.-деликтное отношение. К., 1979; Денисов Ю. А. Общая теория правонарушения и ответственности. Ленинград, 1983; Кудрявцев В. Н. Закон, поступок, ответственность. М., 1986; Додин Е. В. Адм. деликтология. О., 1997.
Ю. С. Шемшученко.
|
