Повернись живим
Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow іон-іщ arrow ІСТОРІЯ
   

ІСТОРІЯ

(грец. — розповідь про минулі події, дослідження минулого). Марксизм-ле-нінізм розрізняє два поняття цього терміна: 1) всякий процес розвитку в природі і суспільстві — І. всесвіту, І. Землі, І. всіх наук тощо; 2) наука, що вивчає минуле суспільства з метою пізнання, розуміння його сучасного і перспектив розвитку в майбутньому. Маючи на увазі саме це широке розуміння терміна "історія", К. Маркс і Ф. Енгельс писали: "Ми знаємо тільки одну єдину науку, науку історії. Історію можна розглядати з двох боків, її можна поділити на історію природи і історію людей. Однак обидві ці сторони нерозривно зв язані; доти, поки існують люди, історія природи і історія людей взаємно зумовлюють одна одну" (Маркс К. і Енгельс ф. Твори, т. З, с. 16, примітка). Предметом дослідження І. є творчість людей в усіх галузях життя — створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, зміни, що відбуваються при цьому в них самих. Від виготовлення кам'яних, потім бронзових, залізних знарядь (див. Кам яна доба, Бронзовий вік, Мідний вік, Залізний вік) людство йшло до створення мех. двигунів, машин і, нарешті, систем машин, на яких базується сучас. виробн. Складним є шлях освоєння природи, підкорення її волі людини, але ще складнішим є перетворення самого суспільства — від первісних колективів через класові формації до суспільства людей, які ліквідували експлуатацію людини людиною і будують безкласове суспільство. В сукупності факторів розвитку суспільства визначальним є матеріальне виробництво. Спосіб виробн. матеріального життя суспільства, що охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, зумовлює соціальний, політ. і духовний лад суспільства, визначає тип панівних у ньому відносин. Головним творцем І. є нар. маси, які в ході класової боротьби рухають людське суспільство вперед — від рабовласницького ладу до феодалізму, капіталізму і, нарешті, від капіталістичного ладу до комунізму. Темпи розвитку суспільства весь час зростають. Сотні тисяч років людство жило в умовах первіснообщинного ладу. Існування людства в умовах рабовласницького і феод. суспільства вимірювалося століттями. Наступні етапи розвитку суспільство проходило у всезростаючому темпі. Сучас. людство вступило в нову еру розвитку — еру створення безкласового, комуністичного ладу. Істор. наука постійно розвивалася і вдосконалювалася, збагачувався її зміст, відбувався процес нагромадження знань. Вона ставала хранителькою багатовікового досвіду людства в усіх галузях матеріального і духовного життя. Цей процес почався в глибоку давнину в усній творчості, а з кін. 4-го — поч. 3-го тис. до н. е., з виникненням писемності,— в писемних пам'ятках. Найдавнішими істор. творами були хроніки й огляди подій у Єгипті, Шумері, Аккаді, Вавілоні та деяких ін. країнах Старод. Сходу. Відомими істориками Старод. Греції були Геродот, Фукї дід, Полібій, Ксенофонт, Плу-тарх та ін., Старод. Риму — Т. Лівій, Таціт, Аппіан. Науку І. розвивали й в араб. країнах (див. Арабська культура) та Візантії. На тер. СРСР найдавнішими є клинописні написи Урарту. Найвизначніший твір періоду Київської Русі — "Повість временних літ". У 11—18 ст. осн. істор. творами в давньорус. князівствах, Рос. д-ві були літописи, хронографи, хроніки, в яких зібрано значний фактичний матеріал. Численні літописи створено на Україні (див. Межигірський літопис, літописи С. В. Величка і Г. І. Грабянки, "Літопис Самовидця", Львівський літопис, Острозький літописець та ін.). Певний внесок в розвиток І. зробила Київська академія. І. протягом тривалого часу мала описовий, емпіричний характер. Гол. увага зосереджувалася на викладі в хронологічній послідовності подій, що відбувалися, наголошувалося на діяльності полководців, князів, детально висвітлювалася політ. І. Починаючи з 18—19 ст. з'явилися істор. школи, які вивчали зв'язки, структури людського суспільства, механізм істор. процесу Збирання фактів, систематизація їх і розгляд у взаємозв'язку один з одним стали внутр. основою істор. науки. Поступово було створено фактографічну картину розвитку суспільства. Але досягнення істор. науки підпорядковувалися інтересам пануючих класів. У Росії 18—поч. 19 ст. істор. наука відображала ідеологію дворянства (В. М. Татищев, М. М. Карамзін, на Україні — Д. М. Бантиш-Каменський, М. Ф. Берлинський, М. А. Маркевич та ін.). Прогресивний напрям в істор. науці того періоду очолив М. В. Ломоносов, початок революц. істор. думці поклав дворянський революціонер О. М. Радищев. З розвитком капіталістичних відносин у світі виник бурж. напрям в істор. науці. Франц. історики Ф. Гізо, О. Тьєррі, Ф. Мінье стали засновниками бурж. теорії класової боротьби, однак розуміння її ними відзначалося класовою обмеженістю. В Росії великим вкладом в істор. науку була наук. діяльність у 19 ст. С. М. Соловйова, В. Й. Ключевського, на Україні — М. О. Максимовича, М. І. Костомарова, І. В. Лучицького, О. М. Лазаревського, О. Я. Єфименко та ін. Чимала їхня заслуга в розвитку істор. знань; ними запроваджено в наук. обіг великий архівний матеріал, простежено деякі істор. закономірності. Найближче до проблеми перетворення істор. знань на справжню науку підійшли революц. демократи В. Г. Бєлінський, О. І. Герцен, М. О. Добролюбов, М. Г. Чернишевський, Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко. С. А. Подолинський вперше в укр. історіографії розглянув проблему розвитку капіталізму і формування пролетаріату на Україні. Однак для розв'язання проблеми перетворення істор. знань в науку необхідно було поєднати всі досягнення І. в нагромадженні і систематизації фактів, окремих узагальнень з відкритими К. Марксом і ф. Енгельсом осн. законами розвитку суспільства, теоретичною і методологічною основою І.— історичним матеріалізмом. Загострення класової боротьби між пролетаріатом і буржуазією, поширення марксизму зумовили занепад бурж. істор. думки. Криза бурж. історіографії в Росії знайшла свій вияв у працях П. М. Мілюкова і О. С. Лаппо-Данилевського, які заперечували єдність істор. процесу. Укр. бурж. істо рики В. Б. Антонович, М. С. Грушевський та ін. намагалися довести "безкласовість" і "безбуржуазність" укр. нації, наявність "єдиного потоку" в розвитку укр. культури, заперечували єдність істор. долі укр. і рос. народів та роль їхньої дружби і взаємодопомоги в екон., політ. і культур. розвитку. Ці псевдонаукові концепції й тепер поширюються в капіталістичних країнах укр. бурж. націоналістами. Марксистсько-ленінська діалектика, що стала методом істор. пізнання, прискорила розвиток прогресивної істор. науки. В СРСР та ін. країнах І. створюється на марксистсько-ленінських принципах, а саме: а) Для істор. науки головним є вивчення конкретної І. суспільства. Тому вивчення і нагромадження фактів, систематизація і аналіз їх є внутр. основою істор. науки. При цьому, як вказував В. І. Ленін, "треба брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, які стосуються даного питання, без єдиного винятку, бо інакше неминуче виникне підозріння, і цілком законне підозріння, в тому, що факти вибрано або дібрано довільно, що замість об'єктивного зв'язку і взаємозалежності історичних явищ в їх цілому підноситься „суб'єктивна" стряпанина..." (Повне зібр. тв., т. 30, с. 330—331). Сукупність фактів повинна діалектично поєднуватися з їхнім теоретичним узагальненням. Єдність цих двох сторін марксистсько-ленінської істор. науки нерозривна, б) Необхідною умовою вивчення фактів і явищ сусп. життя є історизм як наук. метод виявлення закономірностей істор. процесу. Цей метод вимагає об'єктивно оцінювати істор. явища, істор. діячів, відкидає навіть натяк на модернізацію минулого, на перенесення сьогоднішніх оцінок на минулі періоди І. без урахування конкретної ситуації, в якій ті чи інші події відбувалися, ті чи інші істор. особи діяли (див. Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 39, с. 60— 78). в) Об'єктивність у висвітленні подій, що відбуваються, не заперечує, а передбачає партійність, класову окресленість істор. науки, яка з першого дня виникнення була і залишається парт. наукою. Це насамперед виявляється в теоретичних узагальненнях, висновках істориків із суми фактів. В. І. Ленін підкреслював, що "„безсторонньої" соціальної науки немож е бути в суспільстві, побудованому на класовій боротьбі" (Повне зібр. тв., т. 23, с. 39). Представники прогресивного класу — пролетаріату об'єктивно відображають правильно сприйняті інтереси всього трудового народу і є носіями об'єктивної істини, яка сприяє рухові до комунізму, в перемозі якого зацікавлені вс трудові верстви суспільства. Тому комуністична партійність І. та її наук. об'єктивність тотожні.

Через пізнання закономірностей розвитку суспільства в минулому і сучасному марксистсько-ленінська істор. наука лає змогу визначити найбільш оптимальні шляхи просування людства до найвищого ступеня сусп. розвитку — комунізму. Найвизначнішим вкладом в істор. науку є твори основоположників марксизму-ленінізму. В працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна досліджуються найважливіші проблеми всіх періодів І. людства, розроблені методологічні питання поступального розвитку суспільства, без яких сучас. істор. наука неможлива. В. І. Ленін став основоположником сучас. марксистської істор. науки. Для її плодотворного розвитку величезне значення мають рішення і матеріали з'їздів КПРС, документи міжнар. Нарад комуністичних і робітничих партій. В процесі розвитку істор. науки відбувається її спеціалізація. Сучас. істор. наука складається з окремих розділів і частин. Історики-марк-систи виходять з того, що людське суспільство в своєму розвитку проходить ряд суспільно-економічних формацій. Всесвітню історію досліджують за окремими епохами, просторово-геогр. принципом, комплексними проблемами. Виділяються І. первісного суспільства, стародавня І., середньовічна І. (медієвістика), нова історія, новітня історія, регіональна І. (напр., І. Європи та ін. частин світу, Близького і Середнього Сходу, Серед. Азії) та І. окремих країн і народів (напр., історія СРСР, І. України); вивчаються також комплексні проблеми І. груп країн і народів (І. Відродження, Реформації, арабістика, візантинознавство, іраністика, І. еллінізму тощо). Вивчення окремих питань І. людства привело до виділення галузей істор. науки: І. КПРС, екон. І., політ. І., воєнної І., І. зовн. політики, І. робітн. руху тощо. Особливу групу становлять допоміжні історичні дисципліни. Органічними частинами І. є дві спец. істор. науки — археологія і етнографія. Суміжними науками є І. природознавства та його розділів (І. фізики, хімії, математики та ін.), І. техніки, держави і права, І. екон. учень, воєнного мистецтва тощо. І. самої істор. науки вивчає історіографія.

Наук. роботу в галузі 1. в Рад. Союзі проводять н.-д. установи, що перебувають у системі АН СРСР, академій наук союзних республік (див. Історичні інститути), кафедри ун-тів та ін-тів, історичні музеї, архіви. Видаються історичні журнали. В УРСР працюють історичні інститути: Інститут історії партії при ЦК Компартії України — філіал Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС, Історії інститут АН УРСР, Соціальних і економічних проблем зарубіжних країн інститут АН УРСР, Суспільних наук інститут АН УРСР. Видається "Український історичний журнал". Серед рад. істориків значний вклад у розробку істор. проблем внесли: Б. Д. Греков, М. С. Державін, Є. М. Жуков, М. М. Дружинін, М. М. Іноземцев, М. П. Кім, І. М. Майський, І. І. Мінц, О. Л. Нарочницький, М. В. Нєчкіна, Г. М. Панкратова, В. І. Пічета, Б. О. Рибаков, В. В. Струве, Є. В. Тарле, М. М. Тихомиров та ін. На Україні після Великої Жовтн. соціалістич. революції працював ряд істориків старшого покоління, що стали на шлях співробітництва з Рад. владою: Д. І. Баталій, В. П. Бузескул, А. Ю. Кримський, О. І. Левицький, Д. І. Яворницький. Різні питання вітчизн. та зарубіж. І. висвітлено в працях укр. рад. істориків І. О. Гуржія, К. Г. Гуслистого, В. І. Клокова, І. П. Крип'якевича, І. М. Мельникової, M. Н. Петровського, А. Д. Скаби, M. І. Супруненка, П. Т. Тронька, Ф. П. Шевченка,A. М. Шлепакова, В. І. Юрчука,

B. О. Голобуцького, В. А. Жебокрицького, О. К. Касименка, І. І. Компанійця, А. П. Ковалівського, C. М. Королівського, Д. Л. Похилевича та ін. Важливим результатом діяльності укр. рад. істориків є видання фундаментальної праці — восьмитомної "Історії Української PCP". В числі відомих істориків країн соціалістичної співдружності — Е. Вінтер, П. Константінеску-Яш, Д. К. Косев, Г. Ловмянський, Ж.-П. Натан, 3. Неєдлий, Д. Немеш, Д. Штерн та багато ін. (див. статті про окремих істориків). Для сучас. бурж. істор. науки характерні заперечення істор. прогресу, об'єктивних закономірностей розвитку суспільства. Криза сучас. бурж. істор. науки зокрема виявляється в посиленні ідейного розшарування серед істориків. Частина їх стоїть на позиціях анти-комунізму. Пропагуючи расизм, виправдовуючи агресивні війни, вони перетворилися на апологетів імперіалістичної політики. Одним з прикладів цього є зх.-нім. реваншистська істор. л-ра. Значна кількість істориків належить до прогрес. табору, перебуває під певним впливом марксизму. Ряд істориків капіталістичних країн (Г. Аптекар, Ф. Фонер та ін.) висвітлює істор. проблеми з марксистських позицій. Наук. зв'язки між істориками різних країн здійснює Міжнародний комітет історичних наук (МКІН), який організовує Міжнародні конгреси істориків. Для представництва рад. істориків у МКІН створено Національний комітет істориків Радянського Союзу. Створено двосторонні комісії істориків СРСР і європейських країн соціалістичної співдружності — Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, Чехословаччини.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: т. 3. Маркс К. і Енгельс Ф. Німецька ідеологія; т. 4. Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії; т. 13. Маркс К. До критики політичної економії; т. 23—25. Маркс К. Капітал, ч. 1 — 3; т. 27 Маркс К. П. В. Анненкову в Париж, 28 грудня 1846 р.; т. 20. Енгельс Ф. Анти-Дюрінг; т. 21. Енгельс Ф. Людвіг Фейербаху кінець класичної німецької філософії; Ленін В. І. Повне зібрання творів: т. 1. Що таке "друзі народу" і як вони воюють проти соціал-демократій?; т. 3. Розвиток капіталізму в Росії; т. 23. Три джерела і три складові частини марксизму; т. 26. Карл Маркс; т. 27. Імперіалізмі як найвища стадія капіталізму; т. 39. Про державу; Всемирная история, т. 1 —11. M., 1955—77; История СССР. С древнейших времен до наших дней, т. 1 — 10. М., 1966—73; Історія Української PCP, т. 1—8. К., 1977—79; Кома ренко Н. В. Установи історичної науки в Українській РСР(1917—1973 pp.). К., 1973: Косолапов В. В. Методология и логика исторического исследования. К., 1977; Мельник Л. Г. Предмет і методологія історичної науки. К., 1977; Есипчук Н. И. Историческая реальность как предмет познания. К., 1978.

Ю. Ю. Кондуфор.

 

Схожі за змістом слова та фрази