Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ф arrow ФРЕЙД
   

ФРЕЙД

(Freud) Зігмунд (6.V 1856, м. Фрайберг, тепер Пршибор, Чехія — 23.IX 1939, м. Гемпстед, побл. Лондона) — австр. лікар і психолог, доктор медицини з 1885, професор з 1892. Закін. 1881 мед. ф-т Віден. ун-ту. Займався лікар. практикою. Працював у Віденському фізіол. ін-ті (1876-82), в па-риз. клініці Ж. Шарко (1885-86). Від 1886 -у Віден. ун-ті: приват-доцент, а з 1892 — професор невропатології. 1938, після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною, емігрував до Лондона. Ф. — автор оригінального вчення, яке він назвав «психоаналізом», увівши даний термін до наук, обігу в 1896. Пізніше це вчення стали називати ще по імені його автора — «фрейдизмом». Основні положення свого вчення Ф. виклав у працях: «Тлумачення сновидінь» (1900), «Психопатологія буденного життя» (1901), «Леонардо да Вінчі» (1910), «Тотем і табу» (1913), «По ту сторону принципу задоволення» (1920),

Зігмунд Фрейд - leksika.com.ua

«Психологія мас і аналіз людського "Я"» (1921), «Я і Воно» (1923), «Майбутнє однієї ілюзії» (1927), «Цивілізація і незадоволені нею» (1929), «Мойсей і єдинобожність» (1939) та ін. Систематизований виклад вчення міститься у праці «Вступ до психоаналізу. Лекції» (1917).

Ф. стверджував, що психоаналітичний підхід є ключем до розуміння ролі д-ви, права, моралі, релігії, мист-ва в сусп. житті людей, а також механізму злочинної поведінки людей. Виходячи з цього, він вважав, що зазначені соціальні інститути покликані пригнічувати неусвідомлювані феномени психіки людей, що мають біол. природу, заради забезпечення соціального порядку. Первинними серед цих феноменів є, на думку Ф, сексуальний інстинкт («ерос»), а також інстинкт смерті («танатос»). «Культура, — писав Ф. у "Вступі до психоаналізу. Лекції", — була створена під впливом життєвої необхідності за рахунок задоволення біологічних потягів, і вона більшою мірою постійно відтворюється завдяки тому, що окрема особа, вступаючи в людське суспільство, знову жертвує задоволенням своїх потягів на користь суспільства. Серед цих потягів чи не найважливішу роль відіграють статеві; при цьому вони сублімуються, тобто відхиляються від своїх сексуальних цілей і спрямовуються на цілі, соціально більш високі, вже не сексуальні». Заслугою вченого є те, що він своїми дослідженнями прокладав шлях до пізнання ролі біол. факторів у житті людей як соціальних істот. Проте Ф. припустився помилки, приписуючи неусвідомлюваним феноменам психіки, що мають біологічну природу, асоціальний характер, у зв'язку з чим вони приречені пригнічуватися у сусп. житті. Згідно з принципом соціального натуралізму, який полягає у визнанні всього соціального формою природи, що утворюється в результаті розвитку біол. форми природи, біологічне має не асоціальний, а протосоціальний характер. Біологічна природа людини (відповідно до цього принципу) є єдиним «матеріалом», з якого лише і може розвинутися її соціальна природа. Саме завдяки існуванню інстинктів, що мають біол. природу, в людей розвиваються властивості, які мають соціальну природу, і люди стають здатними жити сусп. життям. Отже, не всі секс, інстинкти мають пригнічуватися д-вою, правом, мораллю, релігією і мист-вом, як це вважав Ф., а лише ті, що виявляються протиприродно, у вигляді збочень, тобто ті, що є виявом сваволі людини, в т. ч. у вигляді злочинів. Тепер у кримінології для пояснення механізму крим. поведінки і розробки методів протидії їй використовуються виявлені Ф. такі психологічні феномени, як «перенесення», «психічна травма», «витіснення», «сублімація» тощо.

Тв.: Freud S. Gesammelte Werke, Bd. 1-17. London, 1940. Літ.: Уэллс Г. Крах психоанализа. От Фрейда к Фромму. М., 1968; Лейбин В. М. Психоанализ и философия неофрейдизма. М., 1977; Костенко А. Н. Крим, произвол (социопсихология воли и сознания преступника). К., 1990; Иншаков С. М. Зарубеж. криминология. М., 1997; Карабанов А. Б. Фрейдист, версия происхождения и эволюции гос.-правовых институтов. «Гос-во и право», 2002, № 6.

О. М. Костенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази