— передача по радіо мови, музики та ін. звукових ефектів необмеженій кількості радіослухачів; один з найоперативніших засобів масової інформації та пропаганди. Осн. жанри Р.: радіоінформація, радіорепортаж, радіопарис, радіокомпозиція, радіофільм, радіоспектакль. Найпоширеніші форми Р.— радіовипуск, радіожурнал, радіопереклик. Крім того, існує пряма трансляція важливих громад.-політ. подій, літ. або муз. творів. Р. провадиться із студій та ін. приміщень, що мають постійне стаціонарне радіообладнання, а також з площ, стадіонів, театр. залів та ін. місць за допомогою пересувних установок. Здійснюється через передавальні радіоцентри і приймається на радіоприймачі. Розподіл діапазонів радіохвиль і час роботи радіостанцій встановлюються Регламентом радіозв'язку. Великого поширення набуло в СРСР та ряді ін. країн проводовемовлення. Пріоритет у винайденні радіо та використанні його як засобу зв'язку належить Росії (О. С. Попов). Великого значення проблемі радіофікації як основного засобу Р. надавав В. І. Ленін. Він назвав радіо "газетою без паперу і без відстаней", яка "буде великою справою" (Повне зібр. тв., т. 51, с. 130). Перші радіомовні передачі прозвучали 1919 з радіолабораторії в Нижньому Новгороді (тепер м. Горький), 1920 — з дослідних радіостанцій Москви, Казані та ін. міст. За кордоном перші радіомовні станції почали діяти: в США — 1920, в Англії і Франції — 1922, в Німеччині, Бельгії, Чехословаччині — 1923. На Україні Р. почалося 16.XI 1924 в Харкові через малопотужні передавачі. Наступного року збудовано потужні радіостанції у Харкові і Києві. У 1927 Р. було організовано у Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та ін. містах. Становленню і популяризації Р. сприяли державна організація "Акціонерне товариство для широкого мовлення по радіо", ін. товариства, а також масове радіоаматорство. В Рад. Союзі в 30-і рр. розгорнулася масова радіофікація міст і сіл. В роки Великої Вітчизн. війни Р. зробило значний внесок у мобілізацію трудящих на розгром фашистських загарбників (див., зокрема, Радіостанція імені Т. Г. Шевченка). Тепер Р. охоплена вся територія країни. Внутрісоюзне Р. за структурою поділяється на Всесоюзне Р. (ведеться по 5 програмах середньодобовим обсягом 180,4 год.), республіканське та обласне. Р. країни ведеться 64 мовами народів СРСР, на закордон (з Москви)—-69 мовами світу. В УРСР створено 3 радіопрограми: союзнсресп., інформаційно-музичну "Промінь", що працює цілу добу, і стереофонічну, обсяг якої — 9 год. на добу. Середньодобовий обсяг республіканського і обласного мовлення — 89,2 год. Крім того, в УРСР Р. організовано у 37 містах і в усіх райцентрах. Майже на 2,5 тис. підприємств, орг-цій, колгоспів і радгоспів створено громадські редакції Р. Система Р. країни підпорядкована Держ. комітету СРСР по телебаченню і радіомовленню, на Україні — Держтелерадіо УРСР. У цій системі діють будинки Р. і звукозапису, Всесоюзний н.-д. ін-т телебачення і Р. тощо. В СРСР поряд з монофонічним розвивається стереофонічне Р., проводяться експериментальні передачі квадрафонічного Р. на ультракоротких хвилях (УКХ). Питання Р. висвітлюються в журн. "Телевидение и радиовещание", щотижневій газеті "Говорит и показывает Москва" (в УРСР — "Говорить і показує Україна") та ін. Інтенсивно розвивається Р. в соціалістич. країнах, де воно ведеться держ. організаціями. У капіталістичних країнах Р. підпорядковане інтересам пануючих верств суспільства, проводиться організаціями або об'єднаннями, що контролюються д-вою чи приватними підприємствами. Значну роль у розвитку Р. відіграє Міжнародна організація радіомовлення і телебачення. Див. також розділи Преса, радіомовлення і телебачення у статтях про союзні і автономні республіки, а також про окремі країни. Літ.: Ленин В. И. О радио. М., 1973; Проблемы телевидения и радио, в. 1 — 2. М., 1967 — 71: Очерки истории советского радиовещания и телевидения, ч. 1. 1917 — 1941. М., 1972; Гусятинский И. А., Пирогов А. А. Радиосвязь и радиовещание. М., 1974; Глухов А. А. Основы звукового вещания. М., 1977; Справочник по радиовещанию. К., 1981.
М. Ф. Охмакевич.
