Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow коме-комун arrow КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
   

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

(КПРС)— бойовий випробуваний авангард рад. народу, керівна і спрямовуюча сила рад. суспільства. Керівну і спрямовуючу роль партії законодавчо закріплено в Конституції СРСР. У ній підкреслено, що КПРС є ядром політ. системи рад. суспільства, всіх держ. і громад. орг-цій, що партія існує для народу і служить народу. Озброєна марксистсько-ленінським вченням, партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутр. і зовн. політики СРСР, керує великою творчою діяльністю рад. народу, надає планомірного, науково обгрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму. КПРС об'єднує на добровільних засадах передову, найсвідо-мішу частину робітничого класу, колгоспного селянства й інтелігенції СРСР. Головним принципом її орг. побудови й діяльності є демократичний централізм, який передбачає виборність усіх керівних органів партії знизу доверху, їхню періодичну звітність перед своїми парт. орг-ціями і перед вищестоящими органами, сувору парт. дисципліну і підкорення меншості більшості, безумовну обов'язковість рішень вищих органів для нижчих. КПРС побудована за ін-тернац. принципом, вона об'єднує представників різних національностей і районів СРСР. Компартії союзних республік, крайові й обл. орг-ції, самостійно вирішуючи питання свого внутр. життя, керуються політикою партії, рішеннями загальнопарт. з'їздів, ЦК КПРС. Парт. орг-ції створюються за тер.-виробничою ознакою. Зародком революц. пролет. партії в Росії був петербурзький "Союз боротьби за визволення робітничого класу", створений В. І. Леніним 1895. У 1898 відбувся Перший з'їзд РСДРП, який проголосив заснування Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). На Другому з'їзді РСДРП була створена партія нового типу, партія більшовиків. "Більшовизм існує, як течія політичної думки і як політична партія, з 1903 року" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 41, с. 6). Партію було створено на ідейно-політ. і орг. принципах, розроблених В. І. Леніним. Величезне значення для створення партії мали праці В. І. Леніна "Що робити?", "Крок вперед, два кроки назад", ленінська газета "Искра". Спираючись на вихідні ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса, В. І. Ленін у нових істор. умовах створив струнке і цільне вчення про партію як осн. зброю робітн. класу в його боротьбі за владу і будівництво нового суспільства. В основі ленінського вчення лежить ідея основоположників марксизму про те, що тільки самостійна політ. партія робітн. класу спроможна правильно відображати, відстоювати і захищати корінні інтереси робітників і всіх трудящих. Творча розробка В. І. Леніним вчення про партію була визначним вкладом у світову скарбницю марксизму. В. І. Ленін був першим серед діячів рос. і міжнар. робітн. руху, хто зрозумів і науково довів, що в умовах імперіалізму робітн. класові необхідна партія нового типу, яка 6 докорінно відрізнялася від партій Інтернаціоналу 2-го, потрібна партія соціальної революції і диктатури пролетаріату. "Величезною історичною заслугою Леніна є створення ним пролетарської партії нового типу — живого втілення нерозривної єдності наукової теорії і революційної практики, натхненника, вождя соціалістичної революції та будівництва нового суспільства",— відзначається в постанові ЦК КПРС "Про 110-у річницю з дня народження Володимира Ілліча Леніна" (К., 1979, с. 4). Вірний продовжувач справи Маркса і Енгельса, В. І. Ленін у непримиренній боротьбі проти бурж. і дріонобурж. ідеології, ревізіонізму усіх гатунків, у т. ч. ліберального народництва, "економізму", "легального марксизму", меншовизму, відстояв бойовий, революц. характер партії. В її лавах загартувалася плеяда відданих справі пролетаріату профес. революціонерів, таких, як І. В. Ба-бушкін, М. Е. Бауман, Р. С. Землячка, М. І. Калінін, В. 3. Кецховелі, Н. К. Крупська, М.М.Литвинов, Г. І. Петровський, Й. А. П'ятницький, Я. М. Свердлов, М. О. Скрипник, А. О. Сольц, С.С. Спандарян, Й. В. Сталін, О. Д. Стасова, С. Г. Шаумян та ін. Партія провела пролетаріат Росії через горнило трьох революцій, під час яких більшовики оволоділи мистецтвом керівництва масами, стратегією і тактикою класової боротьби. В період революції 1905—07 в Росії зразком революц. тактики були рішення Третього з'їзду РСДРП (1905), книга В. І. Леніна "Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції"(І905). Під керівництвом більшовиків у роки революції виникли Ради робітничих депутатів 1905, які стали прообразом Рад. влади. В період реакції (1907—10) більшовики на чолі з В. І. Леніним дали рішучу відсіч як ліквідаторству, так і одзовістам, зуміли зберегти осн. кадри партії, використовували найменші легальні можливості для зміцнення зв'язку з трудящими. В роки нового революц. піднесення (1910—14) більшовики готували маси до вирішальних битв проти царизму і капіталізму. Велику роль у цьому відіграли Шоста (Празька) Всеросійська конференція РСДРП (1912), що вигнала з партії меншовиків-ліквідаторів, і ленінська газ. "Правда", перший номер якої вийшов 22.IV (5.V) 1912 (див. Більшовицька преса). Під час першої світової війни 1914—18 більшовики, на противагу с.-д. партіям 2-го Інтернаціоналу, що скотилися до соціал-шовінізму, зайняли чіткі інтернаціоналістські позиції, висунувши лозунг перетворення імперіалістич. війни на громадянську. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 більшовики вийшли з підпілля й очолили боротьбу трудящих за перемогу соціалістичної революції. Стратегія і тактика партії на новому істор. етапі була чітко сформульована в Квітне вих тезах В. І. Леніна, покладених в основу рішень Сьомої (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП(б). В умовах двовладдя, коли поряд з Радами робітничих і солдатських депутатів — органами революційно-демократичної диктатури пролетаріату і селянства — існував бурж. Тимчасовий уряд, партія орієнтувалась на мирний розвиток революції. Після липневих днів 1917, коли двовладдя закінчилося на користь буржуазії. Шостий з'їзд РСДРП(б) узяв курс на збройне повстання. В цих умовах, особливо після розгрому корніловщини, значно зріс авторитет партії серед трудящих мас, що знайшло яскравий вияв у процесі більшовизації Рад 1917. Тріумфом ленінської стратегії і тактики більшовицької партії була перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917. Прийнята II з'їздом РСДРП перша програма партії, що висувала завдання повалення царського самодержавства, здійснення соціалістичної революції і зміцнення диктатури пролетаріату, була виконана. Після перемоги Великого Жовтня більшовицька партія стала правлячою й очолила боротьбу робітників і трудящих селян за побудову соціалістичного суспільства, на захист завоювань революції від внутр. і зовн. контрреволюції, яка нав'язала Рад. країні громадянську війну і воєнну інтервенцію 1918—20. В ході розгрому білогвардійщини і інтервентів партія створила першу в світі робітн.-сел. Червону Армію. В громадян. війні загартувалися старі кадри парт. керівників і виросли нові. Серед них були А. А. Андрєєв, А. С. Бубнов, К. Є. Ворошилов, С. І. Гусєв, Ф. Е. Дзержинський, А. О. Жданов, Р. С. Землячка, М. І. Калінін, С. М. Кіров, С. В. Косіор, Л. Б. Красін, Г. М. Кржижановський, В. В. Куйбишев, Д. 3. Мануїльський, А. І. Мікоян, О. Ф. Мясников, Г. К. Орджонікідзе, Г. І. Петровський, П. П. Постишев, Я. Е. Рудзутак, Я. М. Свердлов, М. О. Скрипник, Й. В. Сталін, М. В. Фрунзе, О. Д. Цюрупа, М. М. Шверник, О. М. Ярославський та ін. В роки війни під керівництвом партії склався воєнно-політ. союз рад. республік, в них було створено комуністичні партії як невід'ємні складові частини єдиної РКП(б) [на Сьомому з'їзді РКП(6) 1918 РСДРП(б) перейменована в РКІІ(б)]. У липні 1918 організаційно оформилась Комуністична партія України. ЦК партії й особисто В. І. Ленінприділяли КП(б)У величезну увагу, спрямовували її діяльність. Особливе значення для КП(б)У мала написана В. І. Леніним резолюція Восьмої Всеросійської конференції РКП(б) "Про Радянську владу на Україні". Партія взяла курс на перемогу соціалізму, що знайшло відображення в новій Програмі партії, прийнятій Восьмим з'їздом РКП(6) (березень 1919). Могутньою теор. і практичною зброєю в боротьбі за успішне здійснення цього величного завдання став ленінський план побудова соціалізму в СРСР — науково обгрунтований план свідомої істор. творчості широ ких нар. мас. Партія очолила робітн. клас, усіх трудящих у боротьбі за перебудову суспільства на соціалістичних засадах. Вона переборола на цьому шляху великі труднощі, пов'язані з тим, що довелося не тільки долати протидію внутр. і міжнар. реакції, а й відстоювати ленінський план соціалістичного будівництва в гострій боротьбі проти маловірів і капітулянтів, проти троцькізму, правого ухилу у ВКП(6), великодерж. шовінізму та націонал-ухильництва. Під керівництвом партії було успішно здійснено соціалістичну індустріалізацію країни, колективізацію сільського господарства і культурну революцію, ліквідовано експлуататорські класи. В найкоротший істор. строк відсталу в минулому країну було перетворено на передову державу світу.

Найважливішими віхами на цьому шляху були проголошена Десятим з'їздом РКП(б) (1921) нова економічна політика, розрахована на зміцнення союзу робітничого класу і селянства; утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік; масовий розвиток за закликом Шістнадцятої конференції ВКП(б) (1929) соціалістичного змагання і ударництва; успішне виконання першого і другого п'ятирічних планів розвитку нар. г-ва СРСР. Замість Російської Комуністичної партії (більшовиків) — РКП(б) вона за рішенням Чотирнадцятого з'їзду ВКП(б) (1925) почала називатися Всесоюзною Комуністичною партією (більшовиків) — ВКП(б). Вісімнадцятий з'їзд ВКП(б) (1939) констатував, що в СРСР в основному побудовано соціалістичне суспільство.

У роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—45 партія виступила натхненником і організатором боротьби рад. народу проти гітлерівського фашизму і япон. мілітаризму. Комуністи йшли в перших лавах борців за свободу соціалістичної Вітчизни. Наприкінці 1941 у Збройних Силах СРСР було бл. 1,3 млн. комуністів, наприкінці війни — 3325 тис, тобто 60% складу партії. У ворожому тилу діяла широка сітка підпільних парт. орг-цій. На фронтах перебувало багато досвідчених партійних працівників: Л. І. Брежнєв, К. Є. Ворошилов, А. О. Жданов, Я. Е. Калнберзін, 0. О. Кузнецов, Д. 3. Мануїльський, П. К. Пономаренко, А. Ю. Снечкус, М. А. Суслов, М. С. Хрущов, О. С. Щербаков та ін. Перемога рад. народу над фашизмом стала всесвітньо-істор. подією і справила найглибший вплив на весь хід світового розвитку. В післявоєнні роки зусилля партії були спрямовані на якнайшвидше відновлення і дальший розвиток нар. г-ва, на зміцнення соціалістичного суспільства. Вона робила все для створення екон., соціальних, політ. і духовних передумов переходу до будівництва комунізму. З утворенням світової соціалістичної системи соціалізм в СРСР переміг повністю, остаточно. Таким чином, було успішно виконано другу Програму партії. Дев'ятнадцятий з'їзд КПРС (1952) прийняв рішення про перейменування партії в Комуністичну партію Радянського Союзу. Двадцять другий з'їзд КПРС (1961) прийняв нову Програму Комуністичної партії Радянського Союзу — програму побудови комунізму. В програмі сформульовано триєдине завдання сусп. розвитку: створення матеріально-технічної бази комунізму, формування комуністичних суспільних відносин, виховання нової людини. В результаті перемоги соціалізму, зміцнення соціально-політичної й ідейної єдності радянського суспільства КПРС, залишаючись партією робітн. класу, водночас стала партією всього рад. народу. Зросла її керівна і спрямовуюча роль. Історично склалося так, що Комуністична партія після перемоги Великого Жовтня стала єдиною політ. партією в країні. Дрібнобурж. партії (меншовики, есери та ін.), з якими компартія була готова[співробітничати, викрили себе як контрреволюційні, як поссбники імперіалістичної буржуазії. І лише в партії Леніна трудящі побачили силу, спроможну не тільки взяти владу, а и "вести весь народ до соціалізму, спрямовувати і організовувати новий лад, бути учителем, керівником, вождем усіх трудящих і експлуатованих у справі влаштування свого суспільного життя без буржуазії і проти буржуазії" (Ленін В. І. Повне зібр. тв., т. 33, с. 25). Вся історія Країни Рад є блискучим підтвердженням цього. Бойові і трудові перемоги рад. народу були б неможливі без правильної, науково обгрунтованої політики Комуністичної партії, без її титанічної орг. роботи. Підсумки соціально-екон. перетворень, що їх здійснив рад. народ у ході будівництва соціалізму і комунізму під керівництвом КПРС, успіхи світового революційного процесу, благотворні зміни в міжнар. обстановці доводять непереможність марксистсько-ленінських ідей, правильність, плідність дійсно народної і глибоко наукової, інтернаціоналістської за своїм змістом внутр. і зовн. політики партії.

Послідовне й неухильне зростання ролі КПРС становить одну з важливих закономірностей комуністичного будівництва. Саме партія на основі вмілого використання закономірностей сусп. розвитку, аналізу реальних тенденцій, політ., сусп.-екон. та ідеологічних процесів розкриває перед країною шляхи руху вперед, пробуджує в масах величезну енергію й забезпечує гармонійний цілеспрямований і комплексний розвиток усього сусп. життя, успішне вирішення масштабних і складних сусп. проблем. Саме під керівництвом партії, яка досконало володіє передовою революц. теорією і користується безмежним довір'ям народу, партії, якій властиві спрямованість у майбутнє, новаторський підхід до справи, можуть бути повною мірою реалізовані програмні положення про інтенсивне нарощування матеріальних і духовних сил країни з метою побудови комунізму. В умовах розвинутого соціалістичного суспільства на сучас. етапі комуністичного будівництва незмірно зросли масштаби і разом з тим ускладнились завдання сусп. розвитку, що потребує більш високого рівня політ. і орг. керівництва. Невпинно підвищується творча активність мас, мільйони трудящих залучаються до управління виробництвом, держ. і громад. справами. Набуває дальшого, все більш глибокого і всебічного розвитку соціалістична демократія, підвищується роль громад. орг-цій, розширюються права союзних республік. Зросло значення творчого розвитку і пропаганди марксистсько ленінської теорії. Надзвичайно розширилася і поглибилася зовнішньополіт. діяльність партії. Все це, разом узяте, зумовлює зростання керівної ролі партії в комуністичному будівництві. Динаміка соціалістичного виробництва, глибокі якісні зрушення в економіці й соціально-політ. розвитку суспільства, серйозні зміни зовн. умов, посилення ролі такої сфери класової боротьби між соціалізмом і капіталізмом, як екон. і наук.-тех. змагання двох світових систем,— усе це вимагає від партії дальшого підвищення рівня політ. і орг. керівництва, всемірного вдосконалення форм і методів цього керівництва на дійсно науковій основі.

Цього вимагає насамперед завдання орг. поєднання досягнень науково-технічної революції з перевагами соціалізму. Могутній екон., наук.-тех. і культурно-моральний потенціал розвинутого соціалізму створює можливості для більш повного, ніж будь-коли, використання переваг соціалістичного ладу. Але ці можливості не реалізуються самі собою. Необхідні величезне напруження волі і здібностей всіх трудящих, розвиток їхньої творчої ініціативи, підвищення наук. рівня керівництва нар. г-вом, усіма сторонами життя суспільства. Партія по-ленінському широко ставить і вирішує ці завдання. її творчу думку націлено на розробку сучас. методів планування і управління сусп. виробництвом, засобів всемірного підвищення його ефективності, шляхів макс. використання досягнень науки і техніки, вдосконалення матеріальних і моральних стимулів трудової діяльності мас. Швидке зростання виробництва, дальше піднесення трудової і сусп.-політ. активності трудящих становлять основу дедалі повнішого задоволення їх матеріальних і культур. потреб, створення сприятливих умов для всебічного розвитку особи, неухильного вдосконалення соціалістичного способу життя. На це спрямована й аграрна політика КПРС. Спираючись на ленінське вчення з національного питання, на національну програму КПРС, партія вперше в історії людства розв'язала національне питання в багатонаціональній країні. Серйозні проблеми висуває перед Комуністичною партією розвиток соціальних відносин на етапі зрілого соціалізму. Він зв'язаний з наростанням процесів стирання граней між класами, а також внутрікласових відмінностей, підвищенням і поступовим вирівнюванням культур. рівня всіх верств населення, швидким зростанням рядів робітн. класу, його питомої ваги в соціальній структурі суспільства, з прискореним просуванням країни на шляху до створення соціально однорідного, безкласового суспільства. Підвищення ролі партії як керівної і спрямовуючої сили суспільства диктується також потребами дальшого розвитку політ. надбудови рад. суспільства, всебічного розвитку соціалістичної демократії. Переваги розвинутого соціалізму, його невичерпні можливості реалізуються завдяки діяльності політ. системи, що склалася в нашій країні, всіх її елементів — Рад народних депутатів, масових об'єднань трудящих, її керівного ядра — ленінської партії. Виявлення і максимально повне використання всіх можливостей для гармонійного і рівномірного розвитку країни неможливі без правильного функціонування політ. системи рад. суспільства і насамперед Комуністичної партії, що спирається на дані науки і багатий практичний досвід. КПРС постійно піклується про

дальше вдосконалення всіх ланок держ. і громад. управління процесами будівництва комунізму, розширення і поглиблення функцій різних інститутів і ланок політ. організації соціалістичної д-ви, їх взаємозв'язків, про всемірну активізацію діяльності Рад, усіх громад. орг-цій відповідно до умов і потреб зрілого соціалізму, про залучення через них мільйонів трудящих до управління всіма справами суспільства. КПРС втілює в собі єдність теорії і практики, наук. аналізу і живої організаторської роботи. Головне в її діяльності — вироблення генеральної перспективи розвитку суспільства, чіткого політ. курсу і мобілізація трудящих на його здійснення. Партія виробляє свою політику не з абстрактних формул, суб'єктивних побажань, а на основі точного врахування назрілих потреб розвитку країни, що дозволяє проникати в глибинні процеси сусп. життя, своєчасно виявляти і переборювати труднощі, що виникають у ході будівництва комунізму, правильно визначати перспективи руху вперед.

Генеральна лінія партії на побудову комунізму вироблена рядом парт. з'їздів, кожний з яких був визначною віхою в розвитку нашої партії і країни. З'їзди наочно і яскраво показали непорушну наступність і послідовність ленінського політ. курсу, що забезпечив видатні успіхи в усіх сферах творчої діяльності партії і народу. Новим важливим етапом у здійсненні ленінської генеральної лінії партії став Двадцять п'ятий з'їзд КПРС. Теор. обгрунтування довгочасного політ. курсу, що його виробила партія, з'їзд підняв на якісно новий рівень. Особливе місце в документах з'їзду надано розв'язанню питань, пов'язаних з підвищенням ролі КПРС у всіх сферах сусп. життя, з неухильним зростанням ефективності її політики. Положення і вказівки з'їзду з цих питань є новим суттєвим вкладом у ленінське вчення про зростаюче значення суб'єктивного фактора в міру розширення масштабів і ускладнення завдань комуністичного будівництва. З'їзд конкретизував економічну стратегію КПРС і соціальну програму КПРС. Червневий пленум ЦК КПРС (1980) прийняв постанову про скликання 23.11 1981 XXVI з'їзду партії, який має визначити стратегію і тактику боротьби на наступному етапі комуністичного будівництва.

Глибоко аналізуючи всі процеси сусп. життя, КПРС творчо розвиває марксистсько-ленінську теорію. На сучас. етапі скарбниця марксизму-ленінізму поповнилася вченням про розвинутий соціалізм, про закономірності становлення нової сусп.-екон. формації, иропереростання д-ви диктатури пролетаріату в загальнонар. д-ву, положенням про радянський народ як нову істор. спільність людей та ін. Першочергового значення партія надає дальшому підвищенню рівня теор., ідеологічної роботи. Постійно збагачуючи і творчо розвиваючи революц. вчення, конкретизуючи стосовно до нових істор. умов марксистсько-ленінські ідеї про сутність і принципи комунізму, партія розкриває закономірності, тенденції і шляхи визрівання майбутніх форм комуністичного суспільства і приводить у рух усі сили і засоби з метою якнайповнішого використання переваг і великих реальних можливостей зрілого соціалізму. Враховуючи, що сучас. умови потребують інтенсивного розвитку і вдосконалювання всієї ідеологічної роботи партії, КПРС з усією гостротою ставить завдання підвищення якості і ефективності цієї роботи, її тісного поєднання з вимогами політики партії, міцної опори на праці класиків марксизму-ленінізму, парт. документи, праці Л. І. Брежнєва та ін. керівників партії, які являють собою творчу розробку і застосування марксизму-ленінізму на практиці. Ці вимоги знайшли нове відображення у постанові ЦК КПРС "Про дальше поліпшення ідеологічної, політико-виховної роботи" (1979). Серцевиною розробленої партією широкої програми ідеологічної діяльності на новому етапі комуністичного будівництва є формування у трудящих комуністичного світогляду, високих ідейно-моральних якостей, виховання почуттів соціалістичного патріотизму й інтернаціоналізму, високої відповідальності і творчого ставлення до дорученої справи, непримиренності до будь-яких проявів бурж. ідеології. Справу комуністичного виховання трудящих, як і всю свою революційно-перетворюючу діяльність, партія будує на міцному фундаменті марксизму-ленінізму. Партія, її Центральний Комітет постійно приділяють увагу підготовці і перепідготовці кадрів, у т. ч. ідеологічних. Це здійснюється через Академію суспільних наук при ЦК КПРС, республіканські та міжобласні парт. школи, постійно діючі курси, семінари і т. д.

КПРС — невід'ємна складова частина міжнародного комуністичного руху. Вона неухильно керується випробуваними, непорушними принципами соціалістичного інтернаціоналізму, активно сприяє зміцненню єдності всього міжнар. комуністичного і робітн. руху в інтересах спільної боротьби проти небезпеки нової світової війни, за мир, демократію і соціальний прогрес. Розвивається і міцніє непорушний союз комуністич. і робітн. партій країн соціалістичної співдружності, ідеологічне співробітництво марксистсько-ленінських партій соціалістичних країн, посилюються контакти КПРС з усіма марксистсько-ленінськими партіями. КПРС брала активну участь у роботі нарад комуністичних і робітн. партій 1957, 1960, 1969, європ. конференцій комуністичних і робітн. партій 1967, 1976. Істор. досвід КПРС має неминуще значення. Він вийшов за рамки нашої країни і широко використовується комуністичними і робітн. партіями соціалістичних країн, міжнар. комуністичним рухом. Цей досвід вчить, що тільки марксистсько-ленінська партія, яка досконало володіє передовою теорією і будує свою діяльність на непорушних марксистсько-ленінських ідейних і орг. принципах, загартована в боротьбі проти опортунізму і спаяна єдністю своїх лав, спроможна подолати будь-які труднощі на шляху до мети — побудови соціалізму і комунізму. Періоду розвинутого соціалізму відповідає і новий етап у житті й розвитку самої партії. На цьому етапі різко посилюється значення зумовленого істор. практикою взаємозв'язку між внутр. життям пар тії й мірою її впливу на процеси сусп. розвитку, тобто посилюється роль і значення впливу внутріпарт. життя на все життя суспільства. В сучас. умовах, коли систематичне вдосконалення соціалістичної демократії, залучення всіх громадян до активної участі в держ. і громад. управлінні є гол. магістральною лінією руху рад. суспільства до комунізму, внутр. життя партії набуває постійно зростаючого значення як фактор, що повинен максимально активно впливати на ці процеси. Партія покликана служити прикладом, взірцем для всіх держ.. громад. орг-цій, діяльність яких вона координує, у виробленні найбільш досконалих форм організації і методів роботи.

Зростання ролі партії відбувається на основі неухильного додержання ленінських норм партійного життя, проведення чіткої, науково обгрунтованої лінії в сфері партійного будівництва. Величезне значення для зміцнення і розвитку ленінських норм парт. життя мали рішення Двадцятого з'їзду КПРС, Жовтневого (1964) пленуму ЦК КПРС, принципові настанови XXIII—XXV з'їздів партії з питань парт. будівництва. їх виконання забезпечило дальше поглиблення демократії внутріпартійної, колективності керівництва, вдосконалення форм і методів багатогранної парт. діяльності. Забезпечуючи наступність ленінського генерального курсу і разом з тим всебічно враховуючи нові умови і вимоги, КПРС невтомно піклується про дальше всемірне підвищення рівня своєї організаторської та ідеологічної діяльності (див. Ідеологічна робота КПРС), про послідовне впровадження колективізму і демократії, поліпшення якісного складу й ідейно-орг. зміцнення парт. рядів, справи добору, розстановки і виховання кадрів (див. Кадрова політика КПРС), розвитку критики і самокритики, зміцнення дисципліни партійної, вдосконалення структури парт. органів і первинних партійних організацій, стилю, форм і методів їх роботи, зміцнення зв'язків з масами. По цих осн. напрямах проходить безперервне зміцнення КПРС, удосконалення її внутр. життя, орг. і політ. керівництва. Багато норм парт. життя, форм і методів парт. роботи і керівництва вже служать сьогодні і тим більше будуть служити в майбутньому взірцем при виробленні норм суспільного комуністичного самоврядування. Заходи, які здійснює партія в галузі вдосконалення свого внутр. життя і керівної діяльності, мають комплексний, системний характер. У центрі уваги при цьому — підвищення наук. обгрунтованості й ефективності парт. роботи. Свій конкретний вияв це знаходить, кінець кінцем, у глибоких і позитивних результатах керівної діяльності партії, всіх її ланок, у підвищенні її ефективності, осн. критеріями якої є: непорушна єдність партії і народу; високий рівень соціалістичної свідомості, трудової і політ. активності рад. людей, їх безмежної відданості справі партії, організованість і відповідальність перед суспільством; успішне здійснення планів комуністичного будівництва; постійно міцніючі соціалістичний патріотизм і інтернаціоналізм. У цьому вирішальну роль відіграє дальше значне збагачення внутр. життя партії. Об'єктивна тенденція, що випливає з усього ходу сусп. розвитку при соціалізмі, полягає в тому, що посилюється приплив у партію свіжих сил. За останні три десятиріччя лави КПРС зросли майже втроє, що пов'язано насамперед з підвищенням її керівної ролі й авторитету. На І.ІV 1980 КПРС налічувала в своїх лавах 17193376 членів і кандидатів у члени партії. Збільшення парт. рядів одночасно є показником зростаючої політ. зрілості й активності робітн. класу, колгоспного селянства, рад. інтелігенції. Прийом у КПРС проводиться в індивідуальному порядку. Для вступаючих встановлено кандидатський стаж строком один рік.

Молодь до 23 років включно приймається в партію тільки через ВЛКСМ. КПРС не форсує зростання чисельності своїх рядів, приділяючи першочергову увагу якісному складові тих, що вступають у партію, регулюванню зростання її чисельності. При цьому осн. соціальну базу КПРС становить робітн. клас, який і в сучас. умовах залишається провідною силою рад. суспільства. На 1.І 1979 серед комуністів було 42,7% робітників, 13,2% колгоспників, 44,1% службовців.

Першочергового значення партія надає постійному підвищенню активності комуністів у визначенні й здійсненні парт. політики. Це— одна з осн. програмних і статутних вимог КПРС. Послідовне і всебічне втілення в життя принципів демократичного централізму, колективності парт. керівництва забезпечує розширення і поглиблення внутріпарт. демократизму, зростання боєздатності парт. орг-цій,

творчої активності і самодіяльності комуністів. Цьому багато в чому сприяє систематичне вдосконалення орг. побудови партії, структури парт. органів. Вищим органом КПРС є з'їзд партії, а в періоди між з'їздами — Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу. ЦК КПРС утворює із свого складу керівні органи — Політичне бюро ЦК КПРС і Секретаріат ЦК КПРС. На пленумах ЦК, які проводяться регулярно (не рідше двох раз на рік), засіданнях Політбюро і Секретаріату обговорюються корінні питання внутр. і зовн. політики КПРС, госп. і культур. будівництва, орг.-парт. і ідеологічної роботи. В межах функцій, визначених Статутом партії, будують свою роботу Центральна ревізійна комісія КПРС і Комітет партійного контролю при ЦК КПРС. Вищими органами республіканських, крайових, обл., окружних, міськ. і районних парт. орг-цій є відповідно з'їзди і парт. конференції, а в період між ними — ЦК компартій союзних республік, крайові, обл., окружні, міські, районні парт. к-ти. Склад виборних парт. органів систематично розширюється. Основу партії становлять первинні парт. орг-ції, які діють практично в усіх трудових колективах. Вони є їхнім політ. ядром, організаторами і вихователями мас. Діють також цехові партійні організації і партійні групи. У зв'язку з утворенням виробничих об'єднань у багатьох з них створено єдині парт. орг-ції з безпосереднім підпорядкуванням відповідному територіальному парт. к-ту. До складу КПРС входять 14 компартій союзних республік, 155 крайових і обласних, 10 окружних, 4320 міських і районних парт. орг-цій, бл. 1,5 млн. первинних, цех. орг-цій і парт. груп (на 1.1 1980). Під керівництвом КПРС працює Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді. Члени Політбюро ЦК КПРС (жовтень 1980): Л. І. Брежнєв, Ю. В. Андропов, М. С. Горбачов, В. В. Гришин, А. А. Громико, А. П. Кириленко, О. М. Косигін, Д. А. Кунаєв, А. Я. Пельше, Г. В. Романов, М. А. Суслов, М. О. Тихонов, Д. Ф. Устинов, К. У. Черненко, В. В. Щербицький. Кандидати у члени Політбюро: Г. А. Алієв, П. Н. Демичев, Т. Я. Кисельов, В. В. Кузнецов, Б. М. Пономарьов, Ш. Р. Рашидов, М. С. Соломенцев. Е. А. Шеварднадзе. Генеральний секретар ЦК КПРС — Л. І. Брежнєв (з жовтня 1964 — Перший секретар ЦК КПРС, з квітня 1966 — Генеральний секретар ЦК КПРС), секретарі ЦК КПРС — А. П. Кириленко, М. А. Суслов, К. У. Черненко, М. С. Горбачов, Б. М. Пономарьов, І. В. Капітонов, В. І. Долгих, М. В. Зимянін, К. В. Русаков. Голова Комітету парт. контролю при ЦК КПРС — А. Я. Пельше. Голова Центр. ревізійної комісії КПРС — Г. Ф. Сизов. Центр. друкований орган ЦК КПРС — газ. "Правда", теор. і політ.— журн. "Коммунист". Газ. ЦК КПРС: "Советская Россия", "Социалистическая индустрия", "Сельская жизнь", "Советская культура", "Экономическая газета". Журн. ЦК КПРС: "Партийная жизнь", "Агитатор", "Политическое самообразование" Наук.-дослідним центром партії є Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС.

Див. також Союз Радянських Соціалістичних Республік, статті про окремі з'їзди і конференції КПРС.

Літ.: Ленін В. І. Повне зібрання творів. [Про Комуністичну партію Радянського Союзу див. предметний покажчик Довідкового тому до Повного зібрання творів В. І. Леніна); КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК, т. І —12. М., 1970—78; Історія Комуністичної партії Радянського Союзу, т. 1—5 [в 6-ти т.]. К., 1965 — 74; История Коммунистической партии Советского Союза. М., 1980; Брежнев Л. І. Ленінським курсом, т. 1—7. К., 1971—79; КПСС — партия революционной мысли и революционного действия. К., 1978: КПСС. Справочник. М., 1980; Сельчук В. В. [та ін.]. История Коммунистической партии Советского Союза. Рекомендательный указатель литературы. М., 1977. Див. також літ. до статей про заїзди і конференції партії, про окремі питання парт. життя.

П. О. Родіонов.

Комуністична партія радянського союзу - leksika.com.uaКомуністична партія радянського союзу - leksika.com.uaКомуністична партія радянського союзу - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази