— міжнар. документ, прийнятий ГА ООН 14.ХІІ 1967. Виходячи з п. 2 ст. 13 Загальної декларації прав людини 1948, Д. про т. п. 1967 рекомендує д-вам керуватися у своїй практиці, що стосується тер. притулку, такими принципами:
1. Притулок, який надається будь-якою д-вою на здійснення свого суверенітету особам, котрі мають підставу посилатися на ст. 14 Заг. декларації прав людини 1948, включаючи осіб, що борються проти колоніалізму, повинні поважати всі ін. д-ви.
2. Не користується правом шукати та одержувати притулок жодна особа, стосовно якої є серйозні підстави вважати, що вона скоїла злочин проти миру, воєнний злочин чи злочин проти людства.
3. Оцінка підстав для надання притулку належить д-ві, яка надає цей притулок.
У Д. про т. п. 1967 зазначається, що становище осіб, яким надається тер. притулок, є предметом піклування міжнар. співтовариства. Якщо будь-якій д-ві тяжко надати або продовжити притулок, д-ва окремо чи спільно або через ООН повинна розглянути в дусі міжнар. солідарності і застосувати заходи для полегшення тягаря, що лежить на цій д-ві. До особи, що підпадає під дію Декларації, не повинні застосовуватися такі заходи, як відмова у дозволі переходу кордону або, якщо вона вже вступила на територію, де шукає притулку, висилка чи примус, повернення у будь-яку країну, де ця особа може переслідуватися; виняток може бути зроблений лише з міркувань нац. безпеки або з метою захисту населення, що має вирішальне значення, як, напр., у випадках масового прибуття імігрантів. Якщо будь-яка д-ва все ж вирішить, що зазначений виняток буде виправданий, то вона повинна розглянути питання про надання даній особі на умовах, які д-ва визнає необхідними, можливості переїзду в ін. д-ву — або за допомогою надання тимчас. притулку, або ін. шляхом. Д-ва, що надає притулок, не повинна дозволяти особам, котрі отримали його, займатися діяльністю, яка суперечить цілям і принципам ООН.
Ю. І. Римаренко.
