— металеві або неметалеві складні речовини, які утворюються при твердненні розплавів, що складаються з двох і більше компонентів. Металеві С, що є осн. частиною конструкційних матеріалів, бувають з металів (напр., латунь — сплав міді та цинку) або з металів і невеликої кількості неметалів (напр., сталь— сплав заліза з вуглецем). їх класифікують: за кількістю компонентів — подвійні, потрійні тощо; за кількістю фаз — однофазні (твердий розчин або інтерметалеві сполуки) і багатофазні (гетерофазні); за металом основи — С. чорних металів (див. Заліза сплави) і С. кольорових металів (напр., алюмінію сплави, берилію сплави). Розрізняють жароміцні сплави, жаростійкі сплави, термомагнітні сплави, ювелірні сплави, С. антифрикційні (див. Антифрикційні матеріали), кислотостійкі (див. Кислотостійкі матеріали), лугостійкі (див. Лугостійкі матеріали), з особливими фіз. властивостями (див. Прецизійні сплави). Є легкі сплави, легкоплавкі сплави, тверді сплави і тугоплавкі сплави; ливарні, деформівні і порошкові (див. Порошкові матеріали). Назва деяких С. пов'язана з хім. складом (напр., ніхром) або прізвищами винахідників (мельхіор). Склад, будову і властивості металевих С. вивчають металофізика і металознавство. Неметалеві С. складаються з неметалевих речовин. До таких С. належать природні (базальт, гнейс, граніт) і штучні (скло, шлаки) силікати, С. солей тощо. Див. також Матеріалознавство.
Літ.: Савицкий Е. М.. Бурханов Г. С. Металловедение тугоплавких металлов и сплавов. М., 1967; Новиков И. И. Теория термической обработки металлов. М., 1974; Энциклопедия неорганических материалов, т. 1 — 2. К.. 1977: Машиностроительные материалы. Краткий справочник. М.. 1980.
