Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow бо-бюр arrow БРЕСТСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596
   

БРЕСТСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596

- об'єднання правосл. церкви з католицькою на тер. Речі Посполитої, більшій частині України і Білорусі та утворення укр. греко-католицької (уніатської) церкви. Проголошена в жовтні 1596 на церк. соборі в м. Бресті (Бересті). Главою церкви у справах віри, моралі та церк. адміністрації визнавався папа римський, проте зберігалася церк.-культурна автономія. Перші спроби подолати церк. незгоди між рим. престолом і константиноп. патріархією робилися ще в 11—14 ст. У липні 1439 було підписано Флорентійську унію, яка розв'язувала не лише спірні догмат, питання, а й відмінності в церк. практиці та управлінні на засадах повної рівності церков обох обрядів під зверхністю папи римського. Проте на шляху до христ. єдності пролягли століття взаємної недовіри. Правосл. церква, зокрема, побоювалася, що могутніша, багатша католицька асимілює православ'я, особливо українське. Проте наприкінці 16 ст. саме правосл. духівництво виступило ініціатором унії. До цього його спонукала кризова ситуація, у якій перебувала правосл. церква в Україні. Перебування константиноп. патріархії під тур. гнітом (з 1453), внутр. проблеми укр. правосл. церкви (занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церк. братствами та ієрархією, зазіхання на права Київ, митрополії новоств. Моск. патріархату (з 1589), протестантські впливи — все це оживило ідею злуки правосл. церкви з католицькою. Окрім того, єпископи мали власний інтерес: отримавши однаковий статус з катол. ієрархами, вони ставали членами сенату — верхньої палати польс. сейму. Ініціаторами укладання церк. унії з Римом були правосл. єпископи — львівський Гедеон Балабан, холмський Діонісій Збируйсь-кий, пінський Леонтій Пелчицький, луцький Кирило Терлецький, а з 1593 і нововисвя-чений володимирський єпископ Іпатій Потій. Ідею унії, особливо на її підготовчому етапі, підтримував і найвпливовіший укр. магнат князь Костянтин Острозький. Після кількох зустрічей з польс. ієрархами, ко-рол. урядовцями та папським нунцієм 4 правосл. єпископи погодилися на унію. У кін. 1595 єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький поїхали до Рима і визнали зверхність папи. Згодом було видано папські булли, які встановлювали права та привілеї уніат, церкви: збереження традиц. правосл. літургії та обрядів, деяких звичаїв, зокрема права священиків одружуватися, тощо. Таємні методи, якими діяли прихильники унії, викликали гострий опір князя Костянтина Острозького та його однодумців, котрі висували ідею універсального об'єднання усіх христ. церков. Почали друкуватись і поширюватися відозви проти унії. Разом з князем виступили і церк. братства. Внаслідок цього від ідеї злуки з катол. церквою відмовилися Гедеон Балабан та перемись-кий єпископ Михайло Копистенський. У жовтні 1596 у Бресті було скликано церк. собор, на який зібралося вище духівництво, численні можновладці, священики, делегати від шляхти та міщан. Від самого початку його учасники поділилися на прихильників і противників об'єднання з Римом, водночас відбувалися два паралельні собори. В опозиції до унії були князь К. Острозький, єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, представник константиноп. патріарха протосинкел Никифор, значна частина духівництва, мирян. Об'єднання з Римом обстоювали київ, митрополит Михайло Рогоза, 5 єпископів із 7 прибулих, частина духівництва та шляхти. Брест, собор проголосив унію з катол. церквою. Б. ц. у. 1596 визнавала владу папи римського як первоієрарха всієї христ. церкви, осн. догми катол. церкви. Однак зберігалися сх. обряд, церк.-слов'ян. літургічна мова, право на заміщення митрополичої та єпископ, кафедр, користування старим (юліанським) календарем, право нижчого духівництва одружуватися.

Правосл. собор відлучив уніатів від церкви, акт унії визнав нечинним. Обидва собори оголосили рішення своїх супротивників неправомочними й апелювали до польс. короля Сигізмунда III, який підтримав унію, а рішення правосл. собору оголосив неправильним. Він обіцяв уніат, церкві свою підтримку, правосл. духівництву, яке визнало Б. ц. у. 1596, — урівнення у правах з католицьким, звільнення від сплати податків та виконання повинностей, уніат, єпископам — місця у сенаті Речі Посполитої, а шляхті та міщанам, що прийняли унію, — рівні права з католиками лат. обряду, право займати посади у держ. та місцевих урядах. Так Україну було поділено в реліг. плані на два табори, які розпочали довготривалу внутр. міжусобицю. Розкол став одним з гол. чинників у політ.-соціальній боротьбі козаків проти Польщі. Сел.-козацькі маси України виступили проти Б. ц. у. 1596, насаджуваної насильницькими методами. Ця боротьба мала антикріпосницький, нац.-визв. характер. Суть ідейних засад Б. ц. у. 1596 пристрасно викривала укр. полемічна л-ра, зокрема такі діячі, як Іван Вишенсь-кий, Мелетій Смотрицький. Польс. уряд на поч. 30-х рр. 17 ст. змушений був піти на поступки і вжити негайних заходів щодо розв'язання церк. питання в Україні та Білорусі. 1632 польс. король Вла-дислав IV схвалив, а в січні 1633 коронац. сейм затвердив «Пункти заспокоєння обивателів грецької віри». Польс. уряд зобов'язувався легалізувати правосл. церкву і повернути їй частину володінь, загарбаних уніатами. Правосл. громади дістали право вільно відправляти реліг. обряди, споруджувати храми, засновувати братства, школи і друкарні, займати міські посади, мати церк. ієрархію на чолі з митрополитом. Усі церкви, монастирі, маєтки і єпископства, які до унії належали православним, були поділені між православною та уніат, церквами. Передбачалося два митрополити — правосл. та уніатський, єпископства поділялися порівну (за православними закріплювалися львівське, перемиське, луцьке і заново створене мстиславське; за уніатами — полоцьке, воло-димирське, холмське і турово-пінське). Однак це не припинило ворожнечі. Отже, Б. ц. у. 1596 не стала об'єднавчою. Крім правосл. та катол. церков, в Україні було засновано третю церкву — уніатську. Правосл. церква і релігія почали зазнавати ще більших утисків. Щодо уніатської церкви, то і вона не визнавалася поляками рівноправною з католицькою. Між церквами посилювалися незгоди. Римо-католики не визнавали уніатів повноцінними гр-нами, оскільки ті були ін. національності. Незважаючи на звернення папи римського, король не допустив уніат, єпископів у сенат. Уніат, церква не бажала відмовлятися від рідної мови, обрядів, традицій. Вона не стала слухняним знаряддям римо-католиків і польс. влади, твердо захищала укр. народ від колонізації Польщею, зокрема на зх. землях. Одразу ж після Брестського собору унію прийняли київська, володимир-волинська, турово-пінська, холмська та полоцька єпархії Київ, митрополії. Пізніше вона поширилася на ужгородську (1646), перемиську (1692), львівську (ПОО) та луцьку (1702) єпархії. З постанням козац. д-ви під проводом Б. Хмельницького (1648—54) унію було скасовано в усій Лівобереж. Україні. У 18 ст. процес прийняття унії охопив Правобережну і

Карпат. Україну, Галичину. Після приєднання частини цих земель до Рос. імперії діяльність уніат, церкви було припинено. Вона діяла лише на укр. територіях, підвладних Австрії, — до 1946, коли була заборонена рад. владою за допомогою інспірованих нею некомпетентних церк. соборів у Львові, Мукачеві і Пряшеві. Рішення з цього питання приймалися під тиском тоталі-тар. режиму і всупереч волі віруючих. Тому багато хто з них таємно, незважаючи на переслідування офіц. влади, продовжували виконувати реліг. службу за греко-катол. обрядом. І лише на поч. 90-х pp., після проголошення державної незалежності України, віруючі цієї церкви офіційно одержали гарантовану Конституцією свободу віросповідання.

Літ.: Гуслистий К. Визв. боротьба укр. народу проти шляхет. Польщі в другій пол. XVI і в першій пол. XVII ст. К., 1941; Кульчицький В. С, Настюк М. I., Тищик Б. Й. Історія д-ви і права України. Л., 1996. В. А. Чехович.

 

Схожі за змістом слова та фрази