(від антропо... і грец. - походження) - процес історико-еволюційного формування фізичного типу людини, діалектично нерозривно пов'язаний з розвитком її первісної трудової діяльності, свідомості, членоподільної мови, первісних форм суспільства. Як вчення А. є одним з осн. розділів антропології. Проблеми А. розв'язуються на основі даних як антропології (особливо палеоантропології), так і геології, приматології, еволюційної морфології й ембріології, фізіології вищої нервової діяльності й психології, первісної історії, археології й етнографії, філософії й соціології та мовознавства. Гол. проблемами А. є: визначення безпосередніх предків людини; встановлення основних стадій А., їхніх рушійних сил, місця (прабатьківщини) й часу появи найдавніших людей і людей сучас. типу; співвідношення між біол. і соціальними факторами розвитку. Першу гіпотезу про походження людини від мавп висунув Ж. Ламарк (1809); творцем матеріалістичної теорії А. є Ч. Дарвін (1877), який на основі еволюційного вчення довів спорідненість антропоморфних мавп з людиною і висловив думку про монофілетичне (див. Монофілія) походження її від гіпотетичної викопної людиноподібної мавпи Старого світу. Проте Ч. Дарвін недооцінив ролі соціальних факторів, зокрема, суспільної праці, в процесі виникнення і розвитку людини.
В 70-х рр. 19 століття Ф. Енгельс розробив трудову теорію А., в якій підкреслив, що гол. умовою становлення людини була суспільна праця (зокрема, виготовлення й застосування знарядь праці), взаємопов'язана з еволюцією руки та розвитком головного мозку. Сусп. праця привела й до розвитку сусп. свідомості та виникнення членоподільної мови, тісніше згуртувала людей у суспільство, що якісно відрізнялося від стада тварин. Завдяки трудовій діяльності люди почали активно впливати на природу.
За сучас. даними, безпосередні предки людини могли виникнути в Африці та в пд. районах Євразії. Більшість антропологів поділяє період А. на чотири стадії: безпосереднього антропоїдного предка людини (почалася 3-4 млн. років тому); архантропів (близько 1 млн. років тому); палео-антропів (бл. 300 тис. років тому); людей сучас. типу (бл. 40- 50 тис. років тому). Першій стадії А. передували прогресивна еволюція та широке розселення вищих міоценових мавп, що привело до виникнення різних форм людиноподібних мавп, у т. ч. таких, які вже мали деякі риси подібності з людиною (рамапітеки, ореопітеки, дріопітеки). З викопних високорозвинених вищих мавп, що перебували на першій стадії антропогенезу, близькі до людини австралопітеки, які, шукаючи їжу, полюючи, регулярно використовували природні предмети - палиці, довгі кістки копитних, каміння тощо.
Але значна спеціалізація щелеп і зубів багатьох австралопітеків та деталі рельєфу зліпків їхнього головного мозку не дають змоги віднести їх до безпосередніх предків людини. До її предків найближче стоять прогресивні (найраніші) австралопітеки - творці примітивної т. з. олдовайської галькової культури (ранньочетвертинні відклади Сх. Африки) - презин-джантропи, яких деякі антропологи навіть відносять до роду Homo (людина). До роду Homo, безумовно, вже належать архантропи та палеоантропи (друга і третя стадії А.), в яких були розвинені поля кори головного мозку, пов'язані з існуванням трудової діяльності й мови, і які систематично виготовляли знаряддя праці певної форми. Архантропи (шельська культура і ранньоашельська культура) та палеоантропи (ашельська культура і мустьєрська культура) перебували на початковій стадії первіснообщинного ладу і займалися колективним полюванням. Неоантропи (четверта стадія А.) вже належать до виду людина розумна (Homo sapiens). У Зх. Європі вони відомі під назвою кроманьйонців. Ряд рис кроманьйонців зберігся в людей пізніших епох, у окремих груп балтів і сх. слов'ян - навіть до середньовіччя. В неоантропів практично перестав діяти добір природний як фактор формування виду. Біол. еволюція людини замінилася еволюцією її матеріальної і духовної культури. Серед соціальних факторів осн. роль відігравало сусп. виробництво, тісно пов'язане з виникненням у неоантропів порівняно високорозвиненої сусп. свідомості, сформованого родового суспільства, а також образотворчого мистецтва, якого практично не було на попередній стадії антропогенезу.
Існують дві теорії переходу від палеоантропів до неоантропів: поліцентрична, за якою перехід мав місце в двох або кількох центрах Афро-євро-азіат. зони, де виникли відповідні раси неоантропів, і моноцентрична (її додержується більшість рад. антропологів), за якою перехід від менш спеціалізованих неандертальців типу Схул, Табун (Передня Азія), Тешик-Таш (Пд. Узб. PCP) та ін., що мали вже ряд ознак сучас. людини, і дальше розселення відбувалися в одній дуже широкій зоні т. з. Сх. Середземномор'я. У зв'язку з новітніми палеоантропологічними знахідками у Сх.Африці (зокрема біля озера Рудольф, 1972) ряд питань, пов'язаних з А., уточнюється і переглядається.
Літ.: Енгельс Ф. Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину. Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 20; Дарвин Ч. Происхождение человека и половой отбор. В кн.: Дарвин Ч. Сочинения, т. 5. М., 1953: Нестурх М. Ф. Приматология и антропогенез. М., i960; Рогинский Я. Я., Левин М. Г. Антропология. М., 1963; Данилова Е. И. Эволюция руки в связи с вопросами антропогенеза. К., 1965; Ископаемые гоминиды и происхождение человека. М., 1966; Дубинин Н. П., Шевченко Ю. Г. Некоторые вопросы биосоциальной природы человека. М., 1976; Пидопличко И. Г. Межиричские жилища из костей мамонта. К., 1976; Рогинский Я. Я. Проблемы антропогенеза. М., 1977.
Є. І. Данилова, В. Д. Дяченко.
