Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow подор-полін arrow ПОЖЕЖНА ТЕХНІКА
   

ПОЖЕЖНА ТЕХНІКА

— техніка, якою запобігають пожежі, обмежують або гасять її, захищаючи від неї людей і матеріальні цінності. Першими засобами П. т. були ручні пожежні насоси, що їх використовували (16—17 ст.) в Німеччині, Голландії, Росії тощо. Оригінальну конструкцію пожежного насоса запропонував (1739) А. К. Нартов. У 1829 в Лондоні стала до ладу парова пожежна машина. В Росії перші парові пожежні насоси діяли з 1862. Наступного року в Москві видав першу продукцію з-д протипожежного устаткування. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. в Німеччині, а згодом в ін. країнах для боротьби з пожежами застосовували автомобілі, обладнані мех. пожежними насосами, пожежні драбини. В СРСР розвиток П. т. почався з 20-х pp. Вже 1925 Ленінградський гідромеханічний з-д випустив перші пожежні машини. В подальші роки було налагоджено випуск піноутворювачів, вогнегасильних порошків і апаратури для їх подавання. Уперше в світі розроблено техніку і способи гасіння газових і нафтових фонтанів методом вибуху. З 1967 почали діяти установки газоводяного (сумішшю відхідних газів турбореактивних двигунів і пари води) гасіння газу і нафти. Осн. засобами П. т. (мал.) є пожежні машини: автоцистерни — з запасом води (2—10 тис. л) і піноутворювачів, пересувні насосні

станції (продуктивність їхнього насоса — 110 л за секунду), автодрабини (з висотою підйому до 45 м), мотопомпи (продуктивністю до 1600 л води за хвилину), автомобілі рукавні, газоводяного, пінявого або порошкового гасіння, автомобілі аеродромної служби, автомобілі зв'язку й освітлення та ін. До них належать також пожежні поїзди (вагононасосна станція, кілька цистерн місткістю по 25— 50 тис. л води), пожежні судна (продуктивність кожного їхнього насоса — до 1000 м3 води за годину), вздовж бортів яких прокладено трубопроводи зрошувальної системи, спец, обладнані пожежні літаки і вертольоти (Як-12, Мі-6 та ін.). Крім того, засобами П. т. є стаціонарні установки водяного, пінявого, газового і порошкового пожежогасіння, пристрої сигналізації (напр., оповісники, що реагують на тепло, дим і світло), розміщувані всередині об'єктів, пристрої автоматики (розпилювачі вогнегасильних речовин, піногенератори, датчики, що виявляють місця загоряння), вогнегасники, пожежні гідранти (див. також Пожежне водопостачання), пожежний інструмент тощо. В СРСР проблеми П. т. досліджують у Всесоюзному н.-д. ін-ті протипожежної оборони (Балашиха), у спец. н.-д. лабораторіях та конструкторських бюро пожежних машин. Найбільшим в СРСР є завод протипожежного устаткування в Чернігівській обл. Розвиток П. т. пов'язаний з дальшою механізацією гасіння пожеж, створенням високоефективних вогнегасильних засобів і речовин, максимальним полегшенням і підвищенням безпеки праці пожежників, створенням швидкодіючих стаціонарних автоматизованих протипожежних пристроїв.

Літ.: Севриков В. В. Автономная автоматическая противопожарная защита промышленных сооружений. К.— Донецк. 1979: Шувалов М. Г. Основы пожарного дела. М.. 1979.

О. О. Добровольський.

Пожежна техніка - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази