— збройна боротьба народних мас, головним чином селян, і загонів рос. армії на окупованих франц. загарбниками землях Росії, у т. ч. на Україні. Виникнення і розгортання його зумовлювалося справедливим характером Вітчизняної війни 1812. Партизани висаджували в повітря арт. і продовольчі склади ворога, руйнували шляхи, збирали розвідувальні дані для регулярних військ, а під час відступу противника переслідували та знищували його. Керівниками партизан. загонів були селяни, солдати, які опинились у ворожому тилу. На Смоленщині успішно діяли загони Є. В. Четвертака, В. Кожиної і С. Єременка, в Моск. губ.— Ф. Потапова (Самуся). Активно розгорнулася партизан. боротьба наприкінці липня — на поч. серпня. Партизан. рух підтримувало рос. військ. командування. Воно створило бл. 20 армійських партизан. загонів чисельністю від 200 до 2500 чоловік кожний. Перший такий загін створив Д. В. Давидов. На чолі армійських партизанських загонів стояли офіцери І. С. Дорохов, О. С. Фігнер, О. М. Сеславін, А. П. Ожаровський та ін. У загоні Д. В. Давидова особливо відзначився 1-й Бузький козацький полк, у А. П. Ожаровського — 3-й і 9-й Полтав. полки. Дошкульних ударів завдавали наполеонівським військам козацькі полки з Київщини (лісові козаки), ескадрон козаків під командуванням В. Скаржинського та ін. Бойові дії партизанів відіграли важливу роль у розгромі франц. загарбників.
Літ.: Народное ополчение в Отечественной войне 1812 года. Сборник документов. М., 1962; Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. Збірник документів. К., 1948; Історія Української PCP, т. 3. К., 1978; Абаліхін Б. C. Український народ у Вітчизняній війні 1812 p. К., 1962; Жилий П. А. Гибель наполеоновской армии в России. М., 1974.
В. Є. Спицький.
